---------------------------------------------------------------
 Андрiй М.Окара (pan-okara@mtu-net.ru) (Москва, РосЁя)
---------------------------------------------------------------





<"Укра?нський ВибЁр" [Москва]. 1998. Березень-квЁтень. No 3-4.>


 


АндрЁй М. ОКАРА 


ОКСАНИН М?Ф ШЕВЧЕНКА:


Спроба творчо? рефлексЁ? над Ёсторико-фЁлософським трактатом О.С. Забужко "ШевченкЁв мЁф Укра?ни", навколо нього та поза ним 


Introductio 


    


  1. Оксана ? нацЁональним достоянням Укра?ни. ?сторично так повелося, що люди такого, як вона, масштабу, внутрЁшнього потенцЁалу, енергЁ?, таланту та амбЁцЁй, якщо ?м випада? народитись укра?нцями, намагаються пов'язати себе з Ёншою мовною та культурною традицЁ?ю, бЁльш адаптованою в соцЁальному та цивЁлЁзацЁйному вЁдношеннЁ. Для нас, укра?нцЁв, це завжди росЁйська мова та культура, меншою мЁрою -- польська, нЁмецька й австрЁйська; в Оксаниному випадку ще можна говорити про добре вЁдому ?й американську культуру. Прилучення до однЁ?? з цих традицЁй почина? "працювати" на самого письменника або митця Ё допомага? йому дЁстатися п'?десталЁв Gloria Mundi (земно? слави). Укра?нський письменник, укра?нський дослЁдник -- це завжди якоюсь мЁрою подвижник, ЁдеалЁст та Дон КЁхот. 
    2. 

  2. Дуже при?мно, що в сучасних укра?нських умовах пишуться, видаються (хай хоч Ё на грошЁ дядЁ Сороса), читаються та й ще мають такий великий резонанс подЁбного напрямку та Ёнтелектуального рЁвня книжки, як ця остання книжка п. Оксани. 
    3. 

  3. УсЁ книжки та статтЁ цЁ?? Авторки так чи Ёнакше, прямо чи опосередковано -- про укра?нську Ёдею та укра?нську нацЁональну ЁдентичнЁсть, Ё, в першу чергу, -- про сексуальний аспект нацЁонально? ЁдентичностЁ. 
    4. 

  4. "ШевченкЁв мЁф Укра?ни" -- характерний приклад особливого ЁндивЁдуального синкретичного (або "кентаврЁйського") ЁнтелектуалЁзму, що в укра?нському суспЁльно-культурному життЁ трапля?ться не дуже часто (для порЁвняння: в сучаснЁй росЁйськЁй (точнЁше, росЁйськомовнЁй) культурЁ ЁндивЁдуальний синкретичний ЁнтелектуалЁзм зустрЁча?ться набагато частЁше, в чому можна переконатись на прикладах творчостЁ Ю. Лотмана, В. Топорова, Б. Парамонова, С. КургЁняна, С. АверЁнцева, С. Хоружего, Б. Раушенбаха, Г. Гачева...). 
    5. 

  5. Книгу п. Оксани про Шевченка з-помЁж Ёнших писаних та виданих в Укра?нЁ останнЁм часом гуманЁтарних дослЁджень вигЁдно вирЁзня? найменша залежнЁсть од новомодних фЁлософських теорЁй захЁдно?вропейського та американського походження. ПорЁвняно з деякими Ёншими, п. Оксана перехворЁла, чи точнЁше, наскЁльки Ми можемо судити, нЁколи й не хворЁла на деконструктивЁзм та всЁлякЁ постмодернЁстичнЁ дискурси. У методологЁчному вЁдношеннЁ ?? остання праця базу?ться на традицЁ? герменевтичного прочитання, на традицЁях структуралЁстсько? та мЁфологЁчно? шкЁл. ПанЁ Оксана фактично розвива? у фЁлософськЁй площинЁ окремЁ Ёде? Г. Грабовича та його працЁ "Шевченко як мЁфотворець" (1982; 1991; 1998), а також Л. Плюща "Екзод Тараса Шевченка: Навколо "Москалево? криницЁ"" (1986), що, проте, не позбавля? оригЁнальностЁ ?? власну концепцЁю. Меншою мЁрою розвива? вона й Ёде? В. СкуратЁвського, Ю. Шереха-Шевельова, Б. Рубчака, ?. Маланюка. 
    6. 

  6. Для Оксаниного дослЁдницького дискурсу ? характерним широкий набЁр жанрЁв та не менш широке коло зацЁкавлень, "фЁлософсько-фЁлологЁчний" пЁдхЁд, що претенду? на нове, культурософське розумЁння свЁту, та необхЁдна у сучасну добу парадоксальнЁсть мислення. Але всЁ дуже та просто цЁкавЁ Ёде? не складенЁ Авторкою в ?дину органЁчну картину -- монолЁтним ? лише синопсис на початку книги. Монтаж дискретних думок, дуже постмодерновий за сво?м духом, нагаду? естетику вЁдеоклЁпЁв. Тому НашЁ власнЁ роздуми над Оксаниним дискретизмом теж доволЁ дискретнЁ та уривчастЁ. 
    7. 

  7. Автору будь-якого дослЁдження, особливо гуманЁтарного, необхЁдно вирЁшити для себе проблему цЁлеполагання -- потрЁбний якийсь есхатологЁчний прагматизм, тобто конкретне розумЁння тЁ?? вищо? мети, заради яко? вЁн займа?ться тими чи Ёншими дослЁдженнями. ПозитивЁстське виправдовування на кшталт "наука заради науки" неприйнятне у сучаснЁм свЁтЁ. ВзагалЁ, позитивЁзм як методологЁя, як свЁтогляд, як дискурс мислення -- це те, чого тепер треба позбуватися. У сучаснЁй науцЁ слЁд конкретно артикулювати свою наукову та ширше -- метафЁзичну понад-задачу або, принаймнЁ, усвЁдомлювати ЁсторЁософську перспективу сво?х Ёдей. ШевченкЁв мЁф на сьогоднЁ, як вважа? п. Оксана, ? головним набутком Укра?ни загальноцивЁлЁзацЁйного значення, саме за його допомогою була витворена нова укра?нська нацЁональна ЁдентичнЁсть, саме вЁн тепер повинен звЁльнити Укра?ну та укра?нцЁв од рудиментЁв колонЁального стану. Жаль, що вона мало розвива? саме цЁ думки. 
    8. 

    Над... 
    

  8. Головною заслугою Шевченка перед Укра?ною та укра?нським народом п. Оксана справедливо вважа? створення ним нацЁонально-консолЁдуючого авторського мЁфу, який тракту?ться як "унЁкальна форма синтезу фЁлософсько? рефлексЁ? з архетипами колективного несвЁдомого", тому цей мЁф не демЁфологЁзу?ться жодними перепетЁями громадянсько? ЁсторЁ?. В рЁзних нацЁональних культурах власнЁ авторськЁ мЁфи створили Дант, Сервантес, Гете, ?бсен, СтрЁндберг, але не всЁм народам "щастить" на свого генЁя-демЁурга. Додамо вЁд Себе: сучаснЁ бЁлоруси -- це тЁ самЁ укра?нцЁ, якЁ, проте, так Ё не дЁждали свого власного Шевченка-мЁфотворця. 
    9. 

  9. Нам зда?ться влучним трактування Оксаною Шевченка як першого укра?нського ЁнтелЁгента, що найранЁше усвЁдомив Ёсторичну, полЁтичну та культурну самодостатнЁсть укра?нського народу. Образ МалоросЁ? як Ёмперсько? окра?ни, створений попереднЁм поколЁнням укра?нофЁлЁв (?. Котляревським, П. Гулаком-Артемовським, Г. КвЁткою-Основ'яненком), в ШевченковЁй свЁдомостЁ, а тодЁ й творчостЁ, перетворю?ться на образ Укра?ни як генератора власного нацЁонального буття й епЁцентра локально? цивЁлЁзацЁ?. Укра?на Шевченка -- це, за п. Оксаною, образ "втраченого раю", який опису?ться хронотопом "садка вишневого коло хати", це "кра?на дитинства Ё, водночас, потойбЁчного, позасвЁтнього блаженства, кра?на, де душа "у себе вдома", у вЁчнЁй теперЁшностЁ". 
    10. 

  10. Оксана знаходить Ё розвива? показнЁ культурницькЁ паралелЁ: Шевченко -- К'?ркегор, Шевченко -- Бодлер та "проклятЁ поети", Шевченко -- Дант. Остання цЁкава як образами пекла ("Гайдамаки" розглядаються як мЁф укра?нського нацЁонального пекла Ё порЁвнюються з першою частиною "Божественно? комедЁ?"), так Ё вкрай промовистим порЁвнянням Дантово? БеатрЁче та Оксани Коваленко, в яку був закоханий Шевченко у молодЁ роки. 
    11. 

  11. ПанЁ Оксана у несподЁваному планЁ розвива? й затягану радянським шевченкознавством тему Шевченка-Кобзаря, Шевченка-пророка. Архетип "кобзаря" або мЁфологЁчного наратора -- речника колективного несвЁдомого -- вЁдповЁда? постатЁ магЁчного Поета-жреця -- посередника мЁж Землею та Небесами, мЁж Ёсторичним минулим, сучасним та майбутнЁм. ЦЁкаво, що, розрЁзняючи Шевченка-поета та Шевченка-художника, Оксана першого пов'язу? з дискурсом укра?нськостЁ та розгляда? його як ПервЁсного Шамана, як "демЁурга нацЁонального мЁфологЁчного космосу", другий же Ёсну? в загальноЁмперському культурному дискурсЁ як "модний художник" -- талановитий та перспективний ремЁсник. Проте, на ?? думку, тут нема? нЁяко? внутрЁшньо? роздво?ностЁ митця. 
    12. 

  12. Шевченко як Homo Ludens. ЦЁкавий Ё маловисвЁтлений радянським шевченкознавством (через морально-ЁдеологЁчнЁ забобони) аспект життя та творчостЁ поета -- це мотив гри та Ёгрово? змагальностЁ (наприклад, "Дармограй" -- це не стЁльки псевдонЁм, скЁльки маска Шевченка або Ё його alter ego -- "темний бЁк душЁ"). На цЁй темЁ дослЁдниця, сама яскрава постать та головна геро?ня власноствореного мЁфу, розумЁ?ться дуже добре -- тут ма?мо гарний приклад, як власний практичний досвЁд значно поглиблю? теоретичнЁ розшуки. 
    13. 

  13. Шевченко-"соборник". Ким тЁльки не доводилося бути Шевченку пЁсля смертЁ -- Ё речником нацЁоналЁзму, Ё спЁвцем "сЁм'? вольнЁй, новЁй", Ё попередником комунЁзму, Ё апостолом "миру й любовЁ", й Ёдеологом мЁлЁтаризму та тотально? вЁйни, Ё фундатором (арха?чним "батьком") укра?нсько? нацЁ?, Ё "найнароднЁшим Ёз народних", Ё есхатологЁчним пророком. Оксана придумала ще одну Ёпостась: Шевченко як перший Ёдеолог укра?нсько? соборностЁ. ? для не? нема? принципового значення, що на ЗаходЁ -- в АвстрЁйськЁй Укра?нЁ -- побувати поету за життя так Ё не судилось. 
    14. 

  14. Все, що в книзЁ торка?ться теми РосЁ?, РосЁйсько? ЁмперЁ?, Московського царства, метафЁзики "русского духа" та "русской идеи" пода?ться Авторкою у традицЁйному для сучасно? (й не лише сучасно?) укра?нсько? ЁнтелЁгентсько? свЁдомостЁ (лЁберально? за сво?м походженням) рЁзко негативному ракурсЁ (характерне в цьому вЁдношеннЁ Оксанине посилання на маркЁза де КюстЁна). Тут ? й про "хворобу росЁйського духа, ув'язненого ЁмперЁ?ю", й про мЁфологему "Петербург -- ЁмперЁя -- Ёнфернальне зло" Ё про всяке таке Ёнше. МетафЁзична РосЁя разгляда?ться нею як втЁлення абсолютного зла, як образ земного Пекла. СлЁд зазначити, що вперше цей образ був синтезований саме Шевченком Ё що в його основЁ лежать манЁхейськЁ, житт?заперечливЁ Ёнту?цЁ?. 
    15. 

  15. На жаль, через ЁсторичнЁ та полЁтичнЁ обставини в укра?нському ЁнтелЁгентському середовищЁ не склалося адекватного розумЁння теми росЁйського есхатологЁзму й месЁанЁзму, росЁйського уявлення про "катехон" чи "нинЁ утримуючого" (2 Фес. 2, 7), "останн? царство" й доктрину (точнЁше, середньовЁчне пророцтво) "Москва -- ТретЁй Рим" та ?? трансформацЁю у XVIII--XIX столЁттях. Проте, дуже нечасто трапля?ться розумЁння всЁх оцих тем Ё в росЁйськЁй ЁнтелЁгентськЁй свЁдомостЁ (навЁть в середовищЁ сучасно? опозицЁ?, а також рЁзноманЁтних консерваторЁв, "почвенникЁв", "патрЁотЁв"). Московське царство та РосЁйська ЁмперЁя -- це "две больших разницы" (шкода, що укра?нська ЁнтелЁгентська свЁдомЁсть, у т.ч. Ё п. Оксана, ?х не розрЁзняють): криза РосЁйсько? ЁмперЁ? -- це наслЁдок "обуржуазення", втрати есхатологЁчного вимЁру Ёсторичного буття, це деградацЁя месЁанського Ёдеалу, це "випадання" Ёз сакрального часу в профанний свЁт. (Питання без однозначно? вЁдповЁдЁ: А чи не щось подЁбне сталося рокЁв на 150 ранЁше Ёз ЗапорЁзькою СЁччю?) А взагалЁ, "образи РосЁ?" в дослЁдженнЁ п. Оксани -- це просто смертнЁ жахи! 
    16. 

  16. Ще бЁльше суму виклика? авторське розумЁння (точнЁше, тлумачення п. Оксаною Шевченкового розумЁння) православ'я як цивЁлЁзацЁйного фактору та цивЁлЁзацЁйно-творчо? ролЁ ВЁзантЁ? у свЁтовЁй ЁсторЁ?. 
    17. 

  17. Оксана не зада?ться головним фЁлософським питанням: а чи ? якась понад-мЁсЁя в ЁснуваннЁ укра?нського народу як окремого та самодостатнього? Чи був якийсь смисл у титанЁчному актЁ нацЁонального креацЁонЁзму Шевченка? А якщо укра?нцЁ залишилися б "малоросами" -- "южной ветвью "общерусского" племени" (як кубанськЁ чорноморськЁ козаки, примЁром)? Для яко? вищо? мЁсЁ? нам треба було ставати укра?нцями? 
    18. 

  18. Немало заперечень може викликати й трактування дослЁдницею постатЁ та творчостЁ Гоголя. Проте, п. Оксана цЁкаво спЁвставля? ШевченкЁв та ГоголЁв образи ЁмперЁ?: у "СнЁ" першого соцЁально-державна Ё?рархЁя вибудову?ться згори вниз (вектор руху -- насильство "вЁд царя"), тодЁ як у "Выбранных местах из переписки с друзьями" другого ця Ё?рархЁя буду?ться знизу вгору (вектор руху -- любов "до царя"). Додамо вЁд Себе, що Гоголь, який у дитинствЁ втратив батька, образ "Золотого ВЁку" та Ёдеального майбутнього розумЁ? як патрЁархальне суспЁльство, у той час, коли Шевченко, що залишився в дитинствЁ без матерЁ, розгляда? Ёдеальний стан як матрЁархат. 
    19. 

  19. СпостерЁга?мо цЁкавий (хоча й не безперечний) поворот Оксанино? дослЁдницько? думки, коли творчЁсть та постать поета вона розгляда? всерединЁ так званого "Петербургского текста русской литературы". Образ Петербурга, надмЁрно демонЁзований ПушкЁним в "Медном всаднике" та Гоголем в "Петербургских повестях", переводиться Шевченком з високого в пародЁйно-знижений ряд: його Петербург, наприклад, в поемЁ "Сон", вЁдверто гротесковий, жалюгЁдний та дегеро?зований -- не Диявол-Космократор, а вертепний чорт. Якби, як на п. Оксану, образ Шевченкового Петербурга був помЁчений росЁйською лЁтературою, вЁн покЁнчив би з ?? "петербурзьким текстом", не залишаючи шансЁв на появу анЁ Петербургу Досто?вського, анЁ Петербургу АндрЁя Б?лого, Ахматово? чи Мандельштама. Проте, ЁдеологЁя Петра I, що заклала пЁдвалини метафЁзики РосЁйсько? ЁмперЁ? аж до 1917 року Ё речником яко? був Феофан Прокопович, не виключала повнЁстю сакральний та провЁденцЁйний вимЁр: Петербург спЁввЁдносився зЁ "старим" Ёмперським Римом (Ё з давньоруським Новгородом теж), Ё хоч вЁн "прорубав вЁкно" у реально-Ёсторичний час та став генератором секуляризовано? культури, але не поривав зв'язкЁв з есхатологЁчним розумЁнням свЁтово? ЁсторЁ?. Тому й "Петербургский текст русской литературы" виходить з уявлення про метафЁзичниу, навЁть апокалЁптичну роль цього мЁста в сакральнЁй ЁсторЁ?, у той час, коли п. Забужко виходить з позитивЁського розумЁння державностЁ взагалЁ як "держави для загального блага". Образ Петербурга в ШевченковЁй творчостЁ хоч Ё надто демонЁзу?ться, але випада? зЁ створено? ним мЁфологЁчно? картини свЁту, тому й нема? великих пЁдстав говорити про можливЁсть його серйозного впливу на росЁйський мЁф "Града Святаго Петра". 
    20. 

  20. Проблема контр-ЁдентифЁкацЁ?. ЦЁкаво, що Шевченко почав писати укра?нською мовою (та й взагалЁ -- почав) саме в ПетербурзЁ. Чи вдався б вЁн до вЁршеписання, живучи все життя на Укра?нЁ? Гоголь про Укра?ну теж почав писати в ПетербурзЁ. Живучи на Укра?нЁ, вЁн написав "Ганса Кюхельгартена". ВзагалЁ, образи Укра?ни, що створили Шевченко, Гоголь та багато Ёнших митцЁв укра?нського походження, якЁ довгий час жили поза Укра?ною, -- це постЁйне контрастне спЁвставлення, це безперервний внутрЁшнЁй дЁалог укра?нського та росЁйського начала -- майже як у Семена ДЁвовича в "Разговоре Великороссии с Малороссиею" (1762). Витвору сучасно? нацЁонально? ЁдентичностЁ укра?нцЁ зобов'язанЁ перш за все РосЁйськЁй ЁмперЁ? та СРСР, бо вони були "факторами контрасту". ? Шевченко це першим зрозумЁв та реалЁзував. 
    21. 

  21. Розглядаючи проблему витокЁв романтично? ЁсторЁософЁ? Шевченка, п. Оксана заперечу? ?? Ёманентний розвиток, а також ставить ?? у надмЁрну залежнЁсть вЁд польського романтизму -- в цьому вона, як зда?ться, йде тим самим шляхом, що й класична укра?нофобська думка. Так росЁйський емЁгрантський Ёсторик "друго? хвилЁ" НЁколай Ульянов в сво?й вЁдомЁй монографЁ? "Происхождение украинского сепаратизма" (1966; 1995) пише про феномен укра?нського романтизму таке: "Существует марокканская легенда, согласно которой все мужское еврейское население было истреблено, однажды, арабами. Тогда жены убитых попросили позволения посетить могилы мужей. Им это было разрешено. Посидев на кладбище, они забеременели от покойников и таким путем продолжили еврейскую народность в Марокко. Украинский национализм XIX века также получил жизнь не от живого, а от мертвого -- от кобзарских "дум", легенд, летописей и, прежде всего, -- от "Истории Русов"". 
    22. 

  22. Ще цитата з того ж автора: "Замечено, что украинские подделки порождены не любовью к поэзии и не страстью к стилизации. Это не то, что "Оссиан" Макферсона или "Песни западных славян" Мериме. Они преследуют политические цели. Сфабрикованы они теми же кругами, которые фабриковали фальшивые документы из истории казачества, сочиняли исторические легенды, включали их в летописи казацкие и создали "Историю Русов". Весьма возможно, что некоторые песни были подделаны в оправдание и подкрепление соответствующих страниц "Истории Русов"". ВзагалЁ, для розумЁння теми "Шевченко й метафЁзика росЁйсько? державно? Ёде?", "Шевченко та державно-нацЁональна ЁдентичнЁсть укра?нцЁв" бува? непогано почитати класикЁв укра?нофобЁ?... 
    23. 

  23. Забужко та "заложнЁ мерцЁ". Дуже цЁкавою авторською розробкою ? Ёде? про "заложних мерцЁв", якЁ, на жаль, не концептуалЁзованЁ. На жаль п. Авторка докладно не поясню? у сво?й працЁ само? проблеми з "заложниками". (ОскЁльки ця тема не ? загальновЁдомою, вкажемо найбЁльш вЁдомЁ працЁ з не?: Зеленин Д.К. Очерки русской мифологии. Выпуск первый: Умершие неестественною смертью и русалки. Пг., 1916; ВЁн же. Древнерусский языческий культ "заложных" покойников. Пг., 1917.) Отже, "заложники" -- це люди, що вмерли неприроднЁм чином (тобто, не вЁд старостЁ) -- вбитЁ, самогубцЁ та т.Ён. Вони нЁби доживають пЁсля смертЁ термЁн, що був даний ?м при народженнЁ. "Заложники" живуть у лЁсЁ, у полЁ, у водЁ, навЁть серед людей Ё всЁляко шкодять живим, тому в ?хнЁ домовини Ёнколи забивали осиковЁ коли. Наруга над могилою "заложника" не розглядалась як великий злочин (на вЁдмЁну од осквернення могили природньо померло? людини), бо вважалося, що з моменту сво?? неприродньо? смертЁ "заложники" знаходяться у повному розпорядженнЁ нечисто? сили. Так найвЁдомЁший "заложний мрець" з сучасних -- це ЛенЁн. Отже, п. Оксана виводить укра?нську архетипову пару "Золотого ВЁку" -- "заложних мерцЁв" у чеканнЁ Страшного Суду -- це "козак у могилЁ" та "дЁвоча душа-пташка", що летить до Бога. Архетипи сучасного -- це "москаль" та скривджена ним "покритка". В "Останню (тобто, "Судню") годину" можна чекати й "ВоскресЁння нацЁ?", яке розумЁ?ться як поновлення феномену козацтва, як "де-москалЁзацЁя" укра?нських мужчин. Саме за допомогою поетового Слова "заложнЁ мерцЁ" можуть не лише преобразити дегеро?зовану сучаснЁть, але й утворити нове "боголюдство". Тут виника? й цЁкава паралель до СофЁологЁ? (чи "СофЁ?-софЁ?") Володимира Соловйова... 
    24. 

    Навколо... 
    

  24. ВзагалЁ, улюбленЁ теми п. Оксани -- фемЁнЁстичнЁ. Але зараз, зда?ться, усЁм зрозумЁло -- хто такЁ сучаснЁ фемЁнЁстки Ё як вони називалися у добу СередньовЁччя та КонтрреформацЁ?, а також -- що саме ?х чекало тодЁ за отой ?хнЁй "фемЁнЁзм". Гоголь так прояснював цю проблематику: "У нас в Киеве все бабы, которые сидят на базаре, -- все ведьмы". ЦЁкаво ?? розвива? щодо розбира?мо? Авторки й Г. Грабович у статтЁ "Кохання з вЁдьмами" ("Критика". No 4. 1998)... 
    25. 

  25. Оксанина книга про Шевченка продовжу? (хоч Ё в Ёншому жанрЁ) наскрЁзну тему ?? попереднього бестселеру "ПольовЁ дослЁдження з укра?нського сексу" (1996) та науково? монографЁ? "ФЁлософЁя укра?нсько? Ёде? та ?вропейський контекст: ФранкЁвський перЁод" (1992) -- тему чоловЁчо? неповноцЁнностЁ -- "родового прокльону укра?нського мужчини пЁд ЁмперЁ?ю". 
    26. 

  26. ЦЁкавим чином ЁмперськЁ мотиви розвиваються далЁ в останньому Оксаниному есе про ?? знайомство з Й. Бродським "Прощання з ЁмперЁ?ю: кЁлька штрихЁв до одного портрета": колонЁзована кра?на (Укра?на, примЁром) завжди позбавлена чоловЁчого начала, а ?? "жЁноцтво" проявля?ться лише в ЁпостасЁ згвалтовано? покритки-"хохлушки". Справжн? чоловЁче начало в такЁй ситуацЁ? можливе лише в образЁ "москаля-насильника" -- "Ал?кс?я Н?красова, Л?онЁда Андр??ва, ?са? СолженЁцина" або ж Ё самого поета -- НобелЁвського лауреата. 
    27. 

  27. Жаль, що поза дослЁдницьким поглядом залишилася тема "Шевченко Ё гнозис", тема Шевченкового романтизму в контекстЁ традицЁйно? метафЁзики. Шкода, що п. Оксана не стала розвивати шевченкознавчЁ ЁнтенцЁ? Д. Донцова, якЁ мають на увазЁ перш за все мЁлЁтарно-ЁнЁциатичний (кшатрЁйський) аспект творчостЁ Шевченка як "поета козацького панства", "бояна укра?нського лицарства", "козака Ёз мЁльйона свинопасЁв"... 
    28. 

  28. В укра?нськЁй культурЁ та ЁсторЁ? було мало метафЁзично грамотних людей. Шевченко, як зда?ться, один з небагатьох. В ОксанинЁй працЁ зроблений важливий крок до висвЁтлення важливих аспектЁв його метафЁзики. Але "йти ще довго" -- для адекватного дослЁдження у цЁй галузЁ треба залучати трохи ЁншЁ контексти, нЁж це робить п. Забужко, та мати трохи Ёнший свЁтогляд, нЁж вона ма?... 
    29. 

    Поза... 
    

  29. Будда -- Козак Мамай -- Шевченко. Укра?нськЁ арЁософи доводять, що Козак Мамай з популярно? в минулому серед укра?нцЁв народно? картини -- то ? трансформований образ Будди (про це нЁби-то свЁдчить спорЁдненЁсть ?хнЁх поз, антропологЁчних рис та вЁдображення на обличчях стану НЁрвани). Якщо проаналЁзувати ЁконографЁю народного почитання Шевченка у другЁй половинЁ XIX -- на початку XX столЁття, то ста? очевидним, що в укра?нських хатах замЁсть "Козака Мамая" з'являються портрети поета, на яких його образ корелю? Ё з образом Мамая, Ё з образом Будди одночасно. 
    30. 

  30. ЛенЁн -- Шевченко. Якщо розглянути типи радянсько? ЁконографЁ? образу Шевченка, то не можна не помЁтити, що вЁн вЁдтворювався за каноном ленЁнЁани. В радянському мистецтвЁ ЁконографЁчна шевченкЁана помЁтно корелю? з ЁконографЁчною ленЁнЁаною (часто аж до прямих паралелЁзмЁв та цитацЁй у сюжетах, композицЁ?, позах, виразах обличчя, вЁдсутностЁ чЁтко виражено? прямо? перспективи, у соцЁально-полЁтичному забарвленнЁ та т.Ён.). Отже, Шевченко радянський -- це етно-регЁональний рЁзновид образу ЛенЁа. 
    31. 

  31. ВзагалЁ, як зда?ться, найкраще, духовно адекватне ЁконографЁчне втЁлення образу Поета -- це його "Автопортрет зЁ свЁчкою", пройнятий мЁстичними Ёнту?цЁями та ледь не апокрифЁчним забарвленням. 
    32. 

  32. Книжка дуже цЁнна ще й тим, що висвЁтлю? теми подальших можливих навколошевченкЁвських роздумЁв, якЁ п. Оксана обЁйшла сво?ю увагою. Жаль, що поза дослЁдницьким поглядом залишилася тема "Шевченко Ё гнозис". Шевченко -- один з найбЁльш цЁкавих у свЁтовЁй лЁтературЁ авторЁв, чия творчЁсть пронизана апокрифЁчними мотивами. Мотив "Нового неба й Ново? землЁ" (або "землЁ ново? Ё свЁту веселого") мотив "преображення свЁту", мотив "Золотого ВЁку", мотив тотально? вЁйни та кшатрЁйсько? ЁнЁцЁацЁ? -- настЁльки характернЁ для Шевченково? творчостЁ, що ?х не можна оминати. АпокрифЁчна "сЁм'я вольна, нова" у Шевченка можлива лише пЁсля того, як на землю зЁйде "караючий Ё роздЁляючий, привертаючий лад Бог". 
    33. 

  33. ЦЁкаво було б за допомогою структурного та компаративЁського аналЁзу виявити та простежити шляхи "трансляцЁ?" гнозису та гностичних Ёнту?цЁй в ШевченковЁй поезЁ?. Зда?ться, що тут дуже до дЁла був би аналЁз зв'язку Шевченких мотивЁв через народно-поетичну творчЁсть та "народне православ'я" з богомЁльскою ?ресью та апокрифами. 
    34. 

  34. Ми би ще (на Оксаниному мЁсцЁ) написали роздЁл: "Шевченко в контекстЁ традицЁйно? метафЁзики". Чи можна вважати Шевченка носЁ?м яко?сь окремо? традицЁ? чи "?нтегрально? ТрадицЁ?" (в розумЁннЁ Рене Генона)? А може вЁн -- "Ёнту?тивний традицЁоналЁст"? 
    35. 

    Clausula 
    

  35. Clausula I: ПЁсля прочитання останньо? книги п. Оксани Забужко Ми зрозумЁли, що ЁсторЁя укра?нсько? лЁтератури як наука, а особливо спроба ?? фЁлософського осмислення -- це мЁф про ПервЁсного Шамана та коментарЁ до цього мЁфу. 
    36. 

  36. Clausula II: Фактично Оксана витворила свЁй власний культ Шевченка Ё стала в ньому Верховною жрицею. 
    37. 

  37. Clausula III: За усЁх можливих претензЁй, книга Оксани Забужко про Тараса Шевченка явно не вЁдноситься до розряду тих творЁв про великих людей, пЁсля яких останнЁ перевертаються у сво?х домовинах. 



Популярность: 7, Last-modified: Tue, 16 Jul 2024 08:40:01 GmT