------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
?, ? - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
?, ? - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------
- Чи нема? у вас, Веселiю Йвановичу, яко? газети або книжки! - питав
хурщик Антiн монопольщика, зав'язуючи в хустину грошi за хуру.
Василь Iванович, панок середнього вiку, червоненький, з круглим
животом, потягнув цигарки й пустив хмару диму.
- А навiщо тобi книжка? - спитав вiн, насупивши рiденькi брови.
- Побавився б трохи святом, а то забув, коли й книжка була в хатi, -
одмовля? Антiн, - мабуть, i азбуки запам'ятав уже.
- То тобi велика шкода од того?.. Як сказати правду, то пусте оте дiло
- книжки читати! - став казати Василь Iванович, - та зовсiм воно й не
личить тобi.
- Звiсне дiло, хiба треба, щоб нам були книжки в головi, - згоджу?ться
Антiн, - часом за роботою нема коли вгору глянути, не то в книжку!..
- То чи не знайшлося б, кажу, чого-небудь для мене, - знов казав Антiн,
трохи переждавши, - почитав би трохи по обiдi, щоб не скучати.
- Хiба от що, - подумавши, сказав монопольщик, - я внесу тобi псалтиря.
Для свята бiльше пiдходящо? книжки й не знайти.
- Псалтир ? в мене, Василiю Йвановичу - мовив Антiн. - Чи нема?
яко?-небудь iншо??.. Може, ? така, що пише про волю та про землю?
Василь Iванович скосив набiк заскалене око й закусив губу:
- Таких книжок, як ти кажеш, у мене, братику, не водиться. За такi
книжки - зна?ш, куди тепер ховають? - Василь Iванович суворо глянув на
Антона. - Стережись, Антоне, книжок, як огню, - по-приятельскому раджу
тобi. А коли вже тобi припала охота читати, то пiдожди - я тобi дам iншу
книжку.
Василь Iванович пiшов у другу кiмнату, одчинив шафу й став ритися в
купi якихось паперiв та книжок. Витягнувши зiсподу старенький, в
обшарпаних палiтурках, задачник ?втушевського, вiн обмахнув на йому порох
i винiс Антоновi.
- Оце тобi, Антоне, книжка, - казав Василь Iванович, - оддаючи йому
задачника. - Не пуста яка-небудь - пользовита книжка! Тут усяка тобi
задача - немов загадка: поморочиш голову, поки ладу добереш.
- Спасибi, Василiю Йвановичу, - сказав Антiн. Потiм узяв, не
роздивляючись, пiд руку книжку, попрощався й пiшов iз хати. Василь
Iванович стояв коло дверей i довго дивився йому вслiд. Потiм тихенько
захихикав.
Веселий i радий, осмiхаючись у руденьку борiдку, пiшов вiн до друго?
кiмнати обiдати.
Одпочивши по обiдi, монопольщик узяв палицю й пiшов на проходку. Йде
Василь Iванович селом, палицею пiдпира?ться. Коло дворiв i хатiв сидять
гуртками чоловiки та жiнки, гомонять собi. На морiжку пустують дiти;
спiвають десь дiвчата. В селi нема? бiльше "панiв", крiм Василя Йвановича,
i вiн почував себе тут маленьким князьком. Люди низенько вклоняються йому,
i вiн привiтно кива? ?м головою. Йому так при?мно бачити почтивнiсть до
сво?? особи.
Ось iде селянин Литовка, - який здоровенний мужичура, а як покiрно
вклоня?ться, мов той дуб у час негоди.
Догаду?ться Василь Iванович, чого так хилиться перед ним Литовка:
пiдходить строк векселю, а грошей, мабуть, тонко...
"Нiчого, пiдождемо, - дума? вiн, - аби проценти в свiй час виплачував".
Йде далi Василь Iванович, мугиче собi пiд нiс щось божественне,
хазяйським оком по селу роздивля?ться - чи нема? де непорядку.
Нагримав на дiтей, щоб не пустували, зачепив молодицю, що вийшла до
колодязя по воду.
Дiйшов до Антонового двору. Бачить - у вишнику, коло хати, сидять люди,
гомонять, смiються. Мiж ними - Антiн з книжкою.
"Ага, книжечку мою читають! - подумав Василь Iванович. - Ну, нехай собi
читають". Спинившись проти вишнику, вiн спитав:
- Ну, що? Як книжечка - понаравилась? - А нiчого собi! - одмовля?
Антiн, - веселенька книжка.
- Ну, читайте, читайте собi! - промовля? Василь Iванович i йде далi.
"Веселенька книжечка!.. - смi?ться вiн сам собi, - ?м що не ляпать
язиком, аби ляпать. Та ще й iржуть собi! I що там вони знайшли такого
смiшного?"
Потiм його стало тягти послухать. Звернувши з дороги, непомiтно
пiдiйшов вiн до тину й став крадькома прислухатися.
Слуха? - Антiн чита? по складах:
- "Крестьянин обязался перевезти из города 50 ламп с тем условием,
чтобы за каждую доставленную в целости лампу платили ему по 5 коп., а за
каждую разбитую высчитывали с него по 1 р. 20 к. При перевозке 3 лампы
разбились. Сколько заработал крестьянин за доставку ламп?"
Антiн, дочитавши задачу до краю, пiдняв червоне вiд натуги лице й
веселими очима оглянув слухачiв.
- Пита?: скiльки то вiн заробив? - смiючись, сво?ми словами переказу?
Антiн.
- Мабуть, багато заробив! - сказав бородатий дiд у бiлих штанях; далi
вийняв з рота люльку й зареготав.
- Не скажу вже, скiльки вiн там заробив, тiльки знаю, що як стане так
заробляти, то скоро й останньо? коняки збудеться, - додав руденький i
жвавий Охрiм. - Хай йому бiс з такими заробiтками!
- Це чи не буде так саме, - став розказувати дiд у бiлих штанях, - як
назаробляв Захаркiв парубок у якономi?. Пробув тиждень коло молотилки в
пана, приходить у суботу ввечерi додому. "Ну, - каже батько, - давай же
оце, сину, грошi: завтра по?ду в мiсто - там дещо купити треба". А вiн
став та й каже: "Оце хоч бийте, хоч лайте, а грошей не принiс нi шага!" А
батько: "Де ж ти, сучий сину, дiв? Загубив, чи, може, вкрали?" - "Не так
було б менi, каже, шкода, коли б я загубив або вкрали, а то зовсiм i в
руках не держав!.." Потiм i розказу?, що там уломилось було щось коло
вiялки, а вину на нього склали. Прикажчик вилаяв його на всi боки i при
рощотi не дав нi копiйки та ще й наказав, щоб приходив одробляти той
збиток iще на тиждень. А батько слухав-слухав, далi й каже: "Отак, сину,
завжди заробляй, то скоро хазя?ном станеш..." То чи не стiльки, кажу,
заробив i той на лампах, як цей за вiялку, - закiнчив дiд. Усi засмiялись.
- Лампа - рiч тендiтна, - казали другi, - торохнеш возом - наробиш
скла. I понесла його лиха година пiд таку хуру!
- Пiдеш i пiд таку хуру, - сказав похмурий чоловiк, - коли в хатi,
може, й шматка хлiба нема?.
Обмiркувавши справу з лампами з усiх бокiв, люди примовкли, i Антiн,
узявши книжку, став читати дадi.
"Он яке дiло!" - подумав Василь Iванович i став прислухатися пильнiше.
- "У помещика было, - читав далi Антiн, - в одном куске 857 десятин
земли, в другом на 130 десятин больше, чем в первом, а в третьем на 150
десятин больше, чем во втором. Сколько десятин земли было у помещика?"
Прочитавши задачу, Антiн став поясняти ?? по-сво?му:
- В одному куску, каже, було аж 857 десятин, а в другому ще бiльше на
130, а в третьому й того бiльше!.. А потiм iще й пита?, - тут Антiн звiв
палець догори й прищурив око, - скiльки ж то тi?? землi було в пана?
- А, мабуть, чи не бiльше було, нiж у все? нашо? громади! - каже,
осмiхаючись, один з гурту. - Коли б оце на всiх нас хоч один отой кусочок,
то було б i нам, i дiтям нашим.
- Ото кусочки! - моргнувши оком, сказав Охрiм. - Це не те, що в тебе
або в мене: з такими кусочками можна хазяйнувати! А коли б йому в одну
руку - опруг та в другу - пiвопруга, а в третю - й зовсiм нiчого, - отодi
б нехай вiн похазяйнував! Поневолi пiшов би лампи возити!
- А добре було б знати, скiльки то прийшлося б на двiр, коли б усю оту
землю та подiлити помiж нашими громадянами? - проказав похмурий чоловiк.
Далi Василь Iванович уже не мiг терпiти. Вийшовши з-за тину, вiн почав
докоряти людей:
- I навiщо б ото я базiкав отаке язиком?.. То ж книжка написана зовсiм
не для того; по ?й треба вчитися арихметики, а ви казна-що витiва?те. Коли
так читати, то краще зовсiм не читати!
- Та ми, Василiю Йвановичу, чита?мо так собi, з нудьги, -
виправдувались люди, - аби чим час загаяти.
- То не краще б було з нудьги взяти та й полiчити, скiльки вийде в
кожнiй задачi, - наставляв Василь Iванович, - тож на те вона i ? -
арихметика.
Переднi чоловiки сидiли i вдавали, що нiби увiчливо слухають Василя
Йвановича. А позаду Охрiм накивував бровою сво?м сусiдам i стиха гомонiв:
- Це, виходить, така арихметика - пановi звозять хлiб з поля, а
мужиковi нема з чого возити, то мороч голову - скiльки то все? землi в
пана!
Скiлько душ пирснуло зо смiху, проте здержались, щоб не зареготати
голосно.
- Бачте, - казав далi Василь Iванович, почувши смiх, - смi?теся, а й
самi не зна?те, з чого. А я знаю, що нi один з вас не доведе до ладу
задачу!
- Де вже нам! - казали переднi. - Ми люди малограмотнi або й зовсiм
неграмотнi: куди нам полiчити отаку силу!
А Охрiм казав далi сво?м сусiдам:
- Це, скажемо, так. У тебе, Микито, скiльки землi? Два опру ги? Ну i в
мене щось коло того. От зiйшлися ми та й балака?мо: а давай будемо лiчити
панову землю, коли сво?? катма. Ти скажеш: стiльки в пана землi! А я
скажу: нi, стiльки! Ти скажеш: брешеш, бо стiльки, а я скажу: нi, ти
брешеш! Потiм ти мене - цап за чуба, а я тебе по уху - i пiшла
арихметика!.. А ось Грицько йде та й пита?ться: за вiщо то люди б'ються -
чи не за батькiвщину часом?
Усi реготалися, вже не здержуючись. Василь Iванович став сердитись:
- Варняка?те ви таке, що воно зовсiм не до дiла. Я ж вам кажу, -
намагався вiн пояснити, - що в задачниковi тiльки так пишеться про
кого-небудь, аби було над чим рахувати.
- То оте ж саме й ми кажемо, - перебив його Охрiм. - Коли вдома чорт
ма? чого рахувати, то давай...
- Тьфу! - плюнув з серця Василь Iванович. - Давай сюди книжку! -
крикнув вiн до Антона й трохи не силою вирвав ?? у його з рук.
- Вам книжки читать?.. Вам хвости волам крутити! Ото ваша книжка! -
Василь Iванович повернувся й пiшов од гурту. Всi реготалися.
- Зна?те, Василь Iванович! - крикнув Охрiм услiд монопольщиковi, - коли
б довелося нам дiлити вашi 90 десятинок, то, може б таки, подiлили по
сво?й, по мужицькiй, арихметицi.
- Може, чи й подiлили б! - пiдхопив сумний чоловiк.
Василь Iванович зразу спинився, мов його хто сiпнув за полу,
повернувся, хотiв щось казати. Потiм плюнув i мерщiй подався до, сво??
монополi?.
- Бач, як закрутив носом! Видно, не дуже до смаку прийшлась йому
мужицька арихметика! - казали, смiючись, люди.
- I звiдкiль принесла його нечиста сила! - казали другi. - Тiльки де
два-три чоловiки зiйдуться, то вже й його чортяка, хоч-не-хоч, внесе туди!
Не дав начитатись уволю. А шкода: втiшна була книжка!
(1910)
Популярность: 5, Last-modified: Tue, 23 Jul 2002 11:48:57 GmT