Yuri Logvyn "Permission for revenge"
© Cоpyright Юрий Логвин, 2002
Подготовка, корректура 25.01.2002 by KYTY3OB
Данное художественное произведение распространяется
в электронной форме с
ведома и согласия автора произведения на некоммерческой основе
при условии
сохранения целостности и неизменности текста, включая сохранение
настоящего
уведомления. Любое коммерческое использование настоящего текста без
ведома и
прямого согласия автора HЕ ДОПУСКАЕТСЯ.
По вопросам коммерческого использования данного произведения
обращайтесь
непосредственно к автору по адресу:
E-mail: luo_wentong@yahoo.com Тел. (380 44)
235-2595 Юрий Логвин
(Yuri Logvyn)
Дозвiл на помсту
До келi? ступив посланець.
- Тебе виклика? хазя?н.
Хусейн поспiшив мертвими коридорами
в глибину замку.
На ланцюжку низько зависла бронзова
лампа i залила все жовтим свiтлом. Хазя?н фортецi, що звалась Захiдним
Гнiздом, пронизливо подивився:
- Готуйся! Прочитай усi молитви i до
схiд сонця будь на верху надбрамно? вежi. Чекатимеш герцога хрестоносцiв.
З тобою буде товариш. За порухом мо?? руки... - Вiн вiдняв руку й показав,
як саме змахне. З-пiд бiлого широкого рукава зблисло блакитне рукiв'я дамасько?
роботи.
- Зрозумiв?
Хусейн вклонився i нечутно вiдступив
за порiг.
? от тепер вiн стояв на вершечку надбрамно?
вежi та спостерiгав, як iз-за гострих шпилiв голих гiр викочу?ться сонце.
З полегкiстю вдихав холодне повiтря. Сюди, вгору, доносився запах кiзякового
диму, кислих баранячих шкур, гiркуватий дух товчених жолудiв. То були запахи
життя трударiв.
А фортеця готувалася до прийому хрестоносцiв.
Вона була крайньою твердинею могутнього мусульманського духовного ордену
iсма?лiтiв. Хрестоносцi ж називали ?х асасинами, тобто пота?мними вбивцями.
Ватажки войовничих i пiдступних асасинiв досягли неабияко? могутностi -
вiд одного ?хнього iменi тремтiли i хрестоносцi, i во?ни iсламу. ?сма?лiти
не пiдкорялись нiякiй владi, жоднiй державi, називали себе захисниками
чисто? вiри. Але й нiколи не забували придбати чуже добро, ухопити чиюсь
калиту iз золотом. Сво?х вiдважних во?нiв посилали проти всiх. Часом навiть
винаймали комусь за золото, як ото верблюда. ? було ?м байдуже, цим ревнителям
чистоти iсламу, чи був покупець християнин чи мусульманин. Аби золото платив
повною вагою та щоб найвищо? проби. Ватажки асасинiв добре зналися на златi,
i на фiлософi?, i на вiрi. Але во?нiв сво?х не вта?мничували в цi речi,
вимагали тiльки бездоганно виконувати накази.
Було якраз замирення мiж хрестоносцями
та фортецею асасинiв. Султан Саладiн загрожував i тим, i другим - вiн починав
збирати докупи арабськi землi й крок за кроком витiсняв хрестоносцiв iз
?хнiх володiнь...
Хусейн дивувався, чому не надсилають
йому товариша, як обiцяли. Потiм подумав, що це його не стосу?ться. Хоча...
це його таки стосувалося. Адже чи буде вiн падати на хрестоносця один,
чи вдвох iз товаришем - це далеко не одне й те ж. Але саме через те, що
вiн ранiше ставив собi багато запитань i не вмiв ?х утримати при собi,
його, найкращого з учнiв, завжди наздоганяли невдачi та покарання...
Вiн згадав невелике мiстечко на узбережжi,
куди вдерлися хрестоносцi, i закутий у сталеву шкаралущу велетень потягся
залiзною рукою до його старшо? сестри. Закричала, запевняючи, що вона християнка,
а не мусульманка. Роздерла сорочку, щоб вiн бачив ?? натiльного хреста.
Зайда не спинився, роздер сорочку до кiнця. Нагу схопив ?? i поволiк до
сво?х слуг. Сестра щосили кричала. Старий батько кинувся до зайди. Благав
його, вчепився за плащ. Але хрестоносець вiдтрутив його вiд себе, i старий
рибалка впав на сiтки. Схопив остi довгоклюгi - i знов до кривдника. Та
ударом списа завалили старого. Так маленький Юсуф, тодi ще християнин,
познайомився зi сво?ми одновiрцями з-за моря.
Вiдтодi почались поневiряння. Мати забрала
його та двох дочок маленьких i, хоч була християнка, подалася в мiсто,
що було пiд охороною мусульманського вiйська. Там вони жили кiлька рокiв.
Мати з доньками прали для багатих одяг. А потiм дiвчат, тому що вони були
християнками, як полонених, правитель узяв собi за наложниць.
? саме тодi, десь через мiсяць, цього
правителя мiста при виходi з мечетi ножем убив асасин та побiг по мiсту
з криком: "Слава Гiрському Старцевi!" До нього боялися пiдiйти. Здаля охоронцi
метали пращами камiння, били стрiлами. Його бiлий одяг лопотiв на вiтрi.
За ним бiг малий Хусейн, що тодi звали його Юсуфом, i кричав: "Слава! Слава!
Слава!" На малого звернули увагу, почали ганятись за ним по вулицях. Вже
його, здавалось, наздогнали. Раптом хтось схопив хлопця за руку i затяг
у якусь темну щiлину. Це був той пота?мний чоловiк, що доглядав за вбивством
правителя мiста i повинен був доповiсти про все старiйшинi iсма?лiтiв.
Так було в орденi заведено iз самого початку, вiдколи перший старiйшина
захопив пiд свою владу неприступну гiрську фортецю i став зватись Гiрським
Старцем.
Так от цей правитель мiста пообiцяв
Старцевi великi грошi та пiльги, коли йшов до влади. А як з допомогою хоробрих
асасинiв домiгся свого, то не тiльки не сплатив свого боргу, а й почав
переслiдувати сво?х помiчникiв та ?хнi торговi каравани... ? ось тепер
йому вiддячили...
Чоловiк, отже, сховав хлопця вiд стражi
i пота?мними шляхами привiв до неприступно? фортецi, що була в горах Ельбрусу.
Там хлопця спитали, чи хоче вiн стати асасином. Юсуф з безмiрною радiстю
згодився. А сам подумав, на це вже вистачило його власно? голови: "? добре,
що полишу Христову вiру! Вона заклика? до покори i любовi. Всi молитви
про покору i любов читала мати. А що вийшло? Любов, покора i щира вiра
не захистили нi вiд списа хрестоносця, нi вiд сваволi мусульманина."
Почали вчити Хусейна володiти збро?ю,
змушували страждати вiд голоду, холоду, терпiти всiлякi муки. ? зносити
все це зi спокiйним обличчям - без усмiшки, без суму, без напруження. ?
вчили ще його рiзних мов. А мови йому давались легко. ? ще за Хусейном
одна здiбнiсть виявилася: вiн мiг без жодно? похибки змавпувати звички
i звучання мови всiх тих людей, яких бачив на сво?му шляху. Думали, що
вiн запиша?ться, почне вiдчувати свою зверхнiсть. Проте хлопець ретельно
виконував усе i всього навчився. Весь час питав, коли вiн стане справжнiм
во?ном. Зрештою йому доповiли, що замало бути здiбним i витривалим, ще
треба позбутися зайво? гординi i не поспiшати поперед старших.
А науку вiн скiнчив набагато ранiше
вiд iнших. ? його, ще зовсiм пiдлiтка, послали одного-однiсiнького в ?ндiю
наглядати, як буде виконувати завдання один iз членiв ?хнього ордену. Хлопець
пристав до купецького каравану, допомагав погоничам верблюдiв. Пройшов
до самого Ормузу. А там сiв на корабель i з купцями, якi всi його полюбили
за слухнянiсть та витривалiсть, поплив до iндiйського мiста Калiкута.
...Хусейн спiзнився до сво?? фортецi.
Минуло стiльки часу, що вже нiхто й не думав про його повернення. Братовi
( так звали тут членiв ордену ) , який його споряджав у далеку дорогу,
розповiв про всi сво? пригоди, про те, як виконав доручення, гадав, що
навчився в ?ндi? деяких див. ?здив на слонах, ледь не став ловцем диких
слонiв. Не проминув також iндiйських храмових блудниць. ? зрештою сповiстив,
що оволодiв та?мною боротьбою. Вигадали ?? мандрiвнi iндiйськi монахи.
Вони нiкого не бояться i голiруч або з простою палицею можуть протистояти
закутому в залiзо во?новi. Старший брат криво посмiхнувся, видно, не повiрив.
- Ти довго вивчав боротьбу?
- Я жив у печерi в одного проповiдника.
У нього я навчився. Тому й затримався на цiлий рiк. Я володiю майже всiма
тими прийомами, що й вiн!
Знов скривився старший брат. Тодi Хусейн
сказав:
- Покличте кого-небудь. Нехай вдягнеться
в панцир, як хрестоносець, i нехай буде з мечем. Менi дайте палицю. ? я
вам покажу, на що я здатний.
- Ну що ж, зробимо!
Наказав привести во?на, одягненого в
чужоземний обладунок. Небавом прийшов такий, зi збро?ю хрестоносця. Старший
брат вишкiрив рiвнi зуби з-пiд рудувато? бороди.
- Якщо ти збрехав... - а тодi озбро?ному:
- Бий його насмерть! Даю дозвiл!
Панцирний замахнувся вузьким мечем.
Та Хусейн миттю вiдскочив набiк. Меч просвистiв над самою головою. В ту
мить, коли во?н затримав меч, щоб знов його пiдняти, Хусейн пiдвiв посох
трохи вгору. Ним вiн не вдарив, а якось пiдколупнув нiби руку бiля пахви
залiзного чоловiка. Рука з мечем зависла, а Хусейн вдарив посохом по зап'ястю.
Меч iз дзвоном упав на землю...
Хусейна залишили одного в келi?. Сказали,
щоб вiн чекав, що скаже про його справи сам Старець. Минуло кiлька днiв.
? з ним нiхто не розмовляв, тiльки ставили йому воду i хлiб. За якийсь
час прийшов один iз молодших асасинiв:
- Ходи!
У старшого брата його не посадовили,
а наказали стояти.
- Тебе надсилали в ?ндiю споглядати
за дiями нашого во?на. Тобi не казали вчити санскрит, iндiйську боротьбу.
Крiм того, ти вта?в те, що два тижнi був у храмi блудниць i вiддавався
iндiйськiй розпустi. Отож, за те, що все вивiдав, принiс ножi i золото,
Старець каже тобi: "Добре!" А за самочинство тягатимеш воду з фортечного
колодязя.
Цiлiсiнький рiк з раннього досвiта до
вечiрньо? молитви крутив Хусейн корбу фортечного колодязя, що був завглибшки
двiстi стоп.
Нарештi старший брат покликав Хусейна
до себе i передав другому, бiлявому чоловiковi з блакитними очима, з довгою
рудуватою бородою, який навчав його франкських звича?в, мови. Затим Хусейна
надiслали до табору хрестоносцiв у Палестинi. Вiн мав вивiдати, зо сталося
з двома асасинами, котрих надiслали покарати одного барона, який нiби хотiв
замирення з Саладiном та пiдбивав до цього iнших хрестоносцiв. Гiрський
старець поклявся вбити кожного, хто був за мир, навiть тимчасовий. Вiн
добре тямив, що миром з хрестоносцями Саладiн скориста?ться, щоб остаточно
зруйнувати фортецi асасинiв.
Хусейн прикинувся недорiкуватим напiврабом,
напiвфранком i став служити одному хрестоносцевi з Венецi?. Потроху розгледiвся
на все. Взнав про долю двох асасинiв, що не повернулися, i допомiг втекти
бранцевi-мусульманину, одному iз прославлених лицарiв арабського вiйська.
За ними була погоня. Якраз вони добулися
до того мiсця, де гори зовсiм наблизились до моря. Сказав тодi Хусейн визволеному
чоловiковi:
- Слухай, Махмуде, ходiмо тепер у фортецю.
Полишимо коней i гiрськими та?мними стежками спокiйно дiстанемося до Захiдного
Гнiзда.
Махмуд зразу ж спинив коня.
- А ти чого у той вертеп збира?шся?\
- Бо там безпечно вiд франкiв. Спокiйно,
а звiдтiля ти вже можеш пробратися чи до Багдада, чи до Ка?ра, як захочеш.
Можеш i в Дамаск.
- Е, нi! - сказав Махмуд. - Це менi
не з руки. Якщо франки мене тримали в полонi три мiсяцi, то асасини мене
не протримають у фортецi й три днi...
Завагався тодi Хусейн. Певно, вiн, Махмуд,
кимсь iз старших теж суджений... ? стис ножа, але подумав: "Не було ж наказу".
- Ну, ти як хочеш, а я пiшов! - Хусейн
злiз iз коня, кинув поводи. - Кiнь менi тепер не потрiбен, вiзьми собi,
буде тобi за повiдного.
Але Махмуд здав свого коня назад.
- Вiдiйди далi, тодi вiзьму... - голос
во?на ледь затремтiв.
- Ти бо?шся асасинiв, я бачу. ? що вартi
твоя шабля i келеф... Але я не зачеплю тебе.
Махмуд мовчав i чекав, поки хлопець
вiдiйде на стежку. Вона вела вгору, в гiрську ущелину. ? тодi втiкач покликав
коня, вхопив його за повiд i помчав кудись понад морем, тiльки з-пiд копит
бризкала жорства, i десь звуки того чвалу розтавали в задусi левантiйсько?
ночi.
Отак Хусейн вiдчув у собi неабияку силу,
могутнiсть, коли вiн, майже беззбройний, наводив жах на досвiдченого, сильного
i вправного во?на. ? той був над ним на конi, при шаблi i при келефi. Он
вона яка, наука наша, он яка сила братства асасинiв!
...Гнiздо.
Розповiв вiн про долю тих двох невдах
асасинiв, про всi справи в християнському таборi, про ?хнi незгоди. Не
забув i про втечу Махмуда.
Почувши про Махмуда, старший брат аж
пiдскочив i змахнув рукою, нiби намiрився вдарити Хусейна. Та не вдарив
- це заборонялось мiж iсма?лiтами. Але Хусейн затремтiв усiм тiлом.
- Ти все хочеш зробити по-сво?му! Роби
тiльки те, що тобi наказують! Хоча б твоя мати сидiла у в'язницi, якщо
в тебе нема наказу, не визволяй! ?ди молись i чекай.
Новий наказ був гiркий: iти в мiсто
християнське. Там хрестоносцi влаштували шпиталь. У ньому треба було влаштуватися,
прислуговувати лiкарям, доглядати хворих.
За якийсь час трапилася i тут спокуса
Хусейновi. Був бiй, i з бою до шпиталю везли багатьох хрестоносцiв. Потрапив
туди той заброда, що збезчестив та вкрав його сестру. Вояка посивiв, але
очi лишились такими ж блакитними i жорстокими. ? тiло було, як i ранiше,
тiльки цього разу сiчене шаблями i бите келефами.
Хусейн виконував найретельнiшим чином
усi накази лiкаря-християнина, за походженням сирiйця, i з усiх сил допомагав
йому. Але думка про помсту пекла його i вдень i вночi.
Якось, коли християни щось там святкували,
вiн виконав усi розпорядження лiкаря-сiрiйця i попрямував до головно? брами.
Час був непевний, i охоронцi були напоготовi i при повнiй збро?. Хусейн
попрохав у сторожi, щоб випустили його за мури по зiлля. А вiн добре знав,
яке зiлля шукати. Треба лише спуститись в оту опадину, перейти за пагорб.
Там у яру мiж кущами терну росте низенький бур'ян з жовтими ягодами. З
них буде смачне питво для хрестоносця. Хусейн назбирав шкiряну торбинку
ягiд. Обережно поклав ?? за пазуху, щоб не пустили соку i не торкались
його тiла. Саме тодi й побачив на схилi кiлькох кiз i зiгнуту вбогу бабу.
Стара попросила Хусейна скрипучим голосом, щоб вiн допомiг ?й пiдiгнати
кiз до мiста. Хусейн здивувався - час ще раннiй, а баба поверта?ться до
мiста.
? от коли вони вигнали кiз на дорогу,
сказала йому, i вiн здригнувся вiд несподiванки:
- Повертайся до гнiзда. Тобi наказують.
? викинь отруту...
? знову був звiт. ? старший брат йому
сказав:
- Ти хотiв отру?ти того хрестоносця,
який з?валтував твою сестру. Але ти не мав такого розпорядження. Отож знову
порушив наказ i тому тепер пiдеш у грецький монастир!
? коли Хусейн повернувся до Гнiзда,
ще раз був покараний за те, що без дозволу i без наказу вивчав у монастирi
грецьку мову, за те, що вiн iз покарання влаштував для себе радiсть у вивченнi
чужо? науки. Тепер його надiслали на узбережжя разом з караваном, нiби
полоненого.
Продали в рабство лiкаревi-?врею. ?
по?хав вiн з арабських земель у землю вiзантiйську. ? вiд того, що став
служкою лiкаря-?врея, аж нiби зацiпенiв, та нiчого вже не чинив поза наказом.
Навiть не придивлявся до того, що i як робить лiкар, намагався не слухати
того, що говорив лiкар iз хворими та сво?ми колегами. ? зовнi все був якийсь
нiби сонний.
? от повернувся до Захiдного Гнiзда.
Цього разу серце його закалатало, вiн вiдчув неабияку радiсть, що за два
роки не порушив жодного наказу. Старшому братовi розповiдав мало, говорив
тихо, подробиць не описував. ? з того, як ледь посмiхався слухач, Хусейн
зрозумiв, що ось, нарештi, ним задоволенi.
Вночi, через тиждень пiсля посту в холоднiй
келi?, його покликали, в старший брат сказав:
- Тепер ти чистий. Ти очистився вiд
християнсько? та юдейсько? скверни. Тобi дозволя? сам Старець лiкувати
всiх наших полонених i всю нашу скотину.
Обурення, образа вдарили Хусейну в голову,
мучила думка про те, що йому все-таки не вибачили, що його знов принижують
i вiдлучають вiд бойових справ. ? що знов будуть змарнованi його знання,
вправнiсть тiла. Хiба хто з них, побратимiв-асасинiв, змiг перейти стiльки
земель сво?ми ногами i так швидко? Хто з них так довго плив до берега,
коли втiк iз вiзантiйського корабля? Хто з них перебивався пiд час пiщано?
бурi через кам'янi пагорби пустелi? Хто з них утiк на чужому конi вiд цiло?
ватаги розлючених беду?нiв?
Але iнший в ньому чоловiк, той, який
уже упокорився, зрадiв усiм серцем i вимовив схилившись:
- Дякую! Я радий, що менi дозволили
лiкувати бранцiв i наших коней та верблюдiв.
- ?ди. Спати можеш знову разом з iншими.
? вiн мiсяць, i другий, i третiй лiкував
верблюдiв. Вiд запалення легенiв маленьких верблюжат, кволих i слабих.
Обережно пiдрiзав копита коням, що ?х гнали гiнцi далекими дорогами. Промивав
рани i го?в виразки полоненим, що мордувались у глибокiй ямi пiд баштою
i чекали викупу. Були серед них i християни, i мусульмани. Радiв з того,
що йому дозволено бути корисним для свого Гнiзда, для всього братства.
Шал, лють його i гордiсть за сво? знання почали поступово вщухати. Та знов
прийшла спокуса. Вона була понад його сили. Вибухла i зламала його волю,
всi його щирi намагання. Бiйцi спали по кiлька чоловiк у келi?, ретельно
вибiленiй вапном. Вiкна завiсили циновками. Через них просочувалася згори,
з водозбiрнi, вода. Провiвав легкий вiтерець крiзь мокрi циновки, i повiтря
в кiмнатi насичувалося свiжiстю та легкою прохолодою.
Сусiд Хусейна, низенький Алi, схожий
на вiрменина, з пухлими щоками, з короткою ши?ю, лежав поруч Хусейна, i
обличчя його сiпалось увi снi, i вiн щось говорив то арабською мовою, то
вiрменською. Його, видно, готували послати туди, де бувають вiрменськi
купцi.
Алi перевертався з боку на бiк i нiяк
не мiг прокинутись, нiяк не мiг вийти зi свого марева, що на його найшло.
Хусейн мимоволi взяв за руку товариша. Спитав, ледь-ледь ворушачи вустами:
- Що тобi? Заспокойся.
- Буде, буде, буде перемога, буде щастя,
- похапливо, скоромовно пробелькотiв Алi, - буде радiсть! Цього разу Жак
Арден не втече вiд нас... Вiн вiдплива? першого дня мiсяця... вiдплива?
з усiма сво?ми скарбами, сво?ми служницями, зi сво?ми красунями вiдплива?
до Рагузи...потiм до Венецi?... а далi до Марселя... ? будуть, будуть,
будуть вони мо?ми. Маю дозвiл... дозволили, дозволили... До Рагузи...
Не мiг Хусейн цього знести, було понад
його сили. Цей коротун Алi пiде на ?валтiвника його сестри. Люди, що повернулись
iз полону, розповiдали, що сестра повiсилась на пiдйомному мостi фортецi.
Хусейн трусився вiд страху. Але не вiд страху за власне життя. Його проймав
жах, що вiн сам не зможе помститися. Адже всi буди в родинi Хусейна почались
вiд появи Ардена. Перша думка Хусейна була про те, що можна влаштувати
хворобу Алi. Хусейн знав лiки, знав i отрути. Та вiн зразу ж вiдкинув це.
То була б зрада.
Отож Хусейн пiсля вранiшньо? молитви
прийшов до поко?в хазя?на i попросив одного з охоронцiв сповiстити, що
вiн з проханням.
За хвилю його закликали. ? Хусейн попрохав,
щоб саме його послали скарати хрестоносця. Хазя?н пiдвiвся зi сво?х подушок
i, захлинаючись вiд лютi, загикуючись, ткнув пальцем в нього.
- Покинь усi сво? справи, дурню! ?ди
молись! Молись, щоб Аллах допомiг тобi забути самого себе! Щоб ти забув
свою гординю! ?ди молись!
Хусейн покiрно пiшов. ? молився, i була
в ньому лише покора. Не було вже нiяко? поваги нi до хазя?на, нi до сво?х
товаришiв.
Раптом через два тижнi пiсля посту й
очищувальних молитов прийшов брат i покликав до головного. Той наказав
готуватись.
...? тепер вiн сто?ть на самiсiнькому
вершечку надбрамно? вежi i слуха? вранiшнi звуки.
Ось заспiвали вдалинi сурми, загуркотiли
бубни. З фортецi ви?хав хазя?н у супроводi почту, а назустрiч з-за гiрського
рогу вийшла батова хрестоносцiв.
Сонце вже прорвалося в долину, освiтило
бiлий одяг асасинiв i заграло на риб'ячiй лусцi кольчуг хрестоносцiв. Поволi
рухались багато вбранi вершники на прикрашених дорогими уборами конях.
Коли наблизилась до першого мосту ця
яскрава i строката батова, скочив головний асасин на землю i пiдхопив пiд
вузду i за стремено коня головного хрестоносця i перевiв через перший пiдйомний
мiст. Хусейн ледь не заголосив вiд радостi, вiд щастя. На цьому дебелому
конi важно сидiв сам Жак Арден. Душа, тiло Хусейна спiвали! Його не забули,
його нагородили можливiстю помститися! Зараз хазя?н вiдiйде i подасть знак!
Нi, подасть знак i вiдiйде!.. Нi, вiн проведе ненависного гяура через браму,
i тодi Хусейн шулiкою впаде на нього...
Хусейн перебiг по краю муру i став над
внутрiшнiм отвором брами.
Ось з'явилась голова коня з червоним
плюмажем, сива непокрита голова Жака Ардена, голова в тюрбанi головного,
який чомусь не махав руками. Вони в нього були зайнятi - лiва вуздою, права
стременом...
Мов скрiзь туман бачив Хусейн - хазя?н
допомiг Жаку Ардену зiйти з коня. Ось вони походжають навколо мармурового
водозбору i про щось розмовляють. Певно, франкською мовою - Жак Арден,
як знав Хусейн, не тямив нiчого, крiм вiйськово? справи, а сво?ю мовою
ледь мiг читати.
Заповнили подвiр'я хрестоносцi та во?ни-асасини.
Спiшились усi, миють руки та обличчя.
Нiхто нiчого не сказав Хусейновi, нiхто
знаку не подав нiякого, i йому раптом вдарила в голову жахлива здогадка:
нiхто не збирався завдавати яко?сь шкоди Жаковi Ардену у фортецi. Це зробить
на морi товстун Алi! А його поставили на мур, щоб вiн за першим порухом
руки шугонув униз на камiння. Щоб зрозумiли хрестоносцi, якi вiдданi люди
у пота?мному вiйську асасинiв.
Миттю вирiшив тiкати. Довкола ж густi
заростi. Ступив крок, другий... i завмер - найстарший брат кивнув на нього
головою, але рукою й не ворухнув, щось сказав Жаку Ардену, i знову вони
пiшли навколо водозбору.
Ще три швидкi кроки. Ось зараз Хусейн
стрибне з башти на мур i зникне з очей i асасинiв, i хрестоносцiв...
Але що це? Якийсь рух за спиною. Озирнувся
- геть у бiлому, як i вiн, товстун Алi.
Тим часом хазя?н пiдняв i опустив руку.
Хусейн напружився для стрибка, та Алi схопив його за полу плаща i потяг
за собою у провалля.
Падав на камiння i бачив усмiхнене,
радiсне обличчя Алi. Хусейн лише встиг подумати: "Хто ж помститься хрестоносцевi?"
А Жак Арден погодився з ватажком асасинiв
i промовив захоплено:
- Таких вiдданих во?нiв у нас i справдi
нема.
*Примiтка: Вперше надруковано у 1981
роцi, написане на початку семидесятих, коли вчився у Лiтiнститутi в Москвi
i жив у гуртожитку з представниками рiзних язикiв.
Популярность: 8, Last-modified: Tue, 11 Mar 2008 00:02:55 GmT