------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
?, ? - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
?, ? - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------
ДРАМАТИЧНА ПОЕМА
НА ЗЛАМI СТОЛIТЬ
ДIЙОВI ОСОБИ:
Скидан Петро _- 33 роки. Голова колгоспу "Пам'ять Ленiна". Середнього
росту, мiцний i стриманий, з багатим внутрiшнiм свiтом комунiст. Втiлення
вiри, партiйно? совiстi й мужностi, людина нового часу, один з тих низових
партiйних працiвникiв, що створили непорушну основу нашо? Вiтчизни. В
сороковому роцi його колгосп прославився як зразковий. Якщо його не вбито
пiд час Велико? Вiтчизняно? вiйни як партизанського ватажка, вiн, напевно,
сьогоднi депутат Верховно? Ради. Автор навiть десь зустрiчав його iм'я
серед видатних дiячiв сiльського господарства.
Дем_ид_ - 75 рокiв, його батько. Схожий на стару iкону
Миколая-угодника. Глухий уже. Весь у минулому. Не все розумi?. Життя
прожив дуже бiдно.
Мар'яна _- 27 рокiв, дружина Скидана, нiжно?, лагiдно? вдачi, роботяща.
Тарас _- 9 рокiв, син Скидана вiд першо? дружини, що померла.
Гусак Харитон _- невиразних лiт. Заступник Скидана, людина в усiх
пiдношеннях дрiбна й мiзерна, яко?, проте, всi чомусь трохи неначе
бояться. Вигаду? телефоннi розмови нiбито з видатпимiг людьми. Дуже
моторний. Часто мiня? пози, позiха?, закида? ногу за ногу, ляга? грудьми
на стiл, робить гiмнастичнi вправiт, потягу?ться або шалено шмару? лице и
волосся, нiби хто лл? йому воду на голову. Не може нi па чому
зосередитись. Любить "лiву" фразу. Голос гучний. Майже по постарiв по цей
день.
Пасiчний Трохим_ - 25 рокiв. Агроном, секретар партбюро. Душа
талановита, здивована. Завжди веселий, готовий до дi?, весь спрямований в
майбутн?. Колективiзацiя - його високе натхнення й провидiнпя: свiт
збудовано певiрпо, i тому треба геть-чисто все перебудувати як можна
скорiше й веселiше. Запас душевних сил такий великий, що йому зда?ться
простим i легким псе, навiть перетворення землi в рай. Любив людей.
Можливо, вiн був великою людиною. Загинув геройською смертю в званнi
пiдполковника танкових вiйськ пiд час штурму Бреслау.
Трубенко Сава_ - 45 рокiв, голова сiльради. Любить Скидана i Пасiчного,
вiрить ?м як комунiстам рiшуче у всьому, i тому завжди спокiйний. Трохи
пасивний.
Орацький Данило Сергiйович_ - 42 роки. Секретар обкому партi?.
Середнього росту, з багатим полiтичним досвiдом i добрим серцем. Веселий,
високообдарований. Ма? високу освiту i самоосвiту. Розумi? однаково велике
й мале. Любить народ i весь йому належить.
Безверхий Федiр Григорович _- 50 рокiв. Художник, професор. Розмовля?
мiшаним русько-укра?нським жаргоном за допомогою обох рук, особливо
великого пальця право? руки. Мiцним нiгтем цього пальця вiн завжди
iлюстру? на лiвiй долонi сво? не дуже складнi процеси мислення. Позбавити
його цих iлюстрацiй - все одно що затулити рота. Був колись за кордоном i
обiдав, казали, у якогось короля. Пиша?ться фiзичною силою. Лоб низький.
Голос глухий, гугнявий. В лексиконi багато вигукiв i безладних вставних
слiв. Запевняв колись автора, що у нього в шухлядi ? дорогоцiнний камiнь,
"що пiта?ться iз воздуха i растьоть".
Верещака Iван Гнатович_ - 37 рокiв. Письменник. Самовпевпепий, з
нахилом до патетики й кар'?ризму.
Вигура Борис Михайлович_ - 35 рокiв. Iнструктор Паркомзему. Здоровий.
Син мiщанина. Переповнений вщерть почуттям власно? винятковостi. З
"нижестоящими" холодний. Анкета чиста, без жодно? плямочки. Дi? скрiзь i
завжди рiшуче й в повнiй вiдповiдностi з iнструкцiями раз назавжди
уявленого начальства, волю якого вiн звик виконувати твердо й "без
сентиментiв".
Сiрик Якiв Петрович_ - 40 рокiв. Учитель семирiчки. Обтяжений родиною,
хороший, нервовий чоловiк. З народом не завжди i. новцiй дружбi, хоч i
належить народовi цiлком. Вважа? себе несправедливо ображеним: мало уваги.
Гаркавий Устим_ - 32 роки. Мiлiцiонер. Високий на зрiст, добрий, з
тонким почуттям такту. В самодiяльних спектаклях грав комедiйнi ролi. Живе
в повнiй покорi жiнцi сво?й Гальцi.
Нечитайло_ Мина_ - 55 рокiв. Колгоспник. Повiльний i завжди спокiйний.
Часто посмiха?ться якимсь сво?м думкам. Все життя спiзнювався. Справжнiй
герой прокинеться в цьому лише на старостi лiт.
Уляна_ - дружина Нечитайла, його ровесниця. Талановита й оригiнальна. В
нiй - риси матерiв багатьох передових людей нашого часу. Перед Великою
Вiтчизняною вiйною була нагороджена орденом Ленiна як видатна ударниця
соцiалiстичних ланiв, п'ятисотенпиця. На початку вiйни ?? розстрiляли
фашисти за материнську допомогу в оточеннi пораненим росiйським во?нам. ?й
поставлять пам'ятник на високому березi Днiпра.
Тихий Захар_ко_ - 40 рокiв. Член правлiння колгоспу. Винятково
красивий. Помер. З нього можна було писати геро?чнi портрети старовинних
во?нiв, мiфологiчних богiв, учених, - вiн пiдходив на все. Любитель
тонкого слова, жарту, м'який i в той же час мужнiй. В громадянську вiйну в
Першiй Кiннiй армi? вiдзначався винятковою хоробрiстю в битвах. Був
стрiляний i рубаний. Мав два ордени Червоного Прапора. Але життя його не
було щасливим: вiн жив у полонi сво?? малописьменностi. Вона скувала його
сили й свободу. Подiбно неправильно змонтованому лiтаковi, що носиться по
аеродрому, зчиняючи шум i "стрiлянину" з вихлопно? труби, так i не
пiднявшись у небо, - не пiднявся пiсля громадянсько? вiйни й Захарко:
сiм'я, дiти, старi рани... Тому i в його жартах завжди почувався смуток.
Був вiрним другом Скидана й Пасiчного.
Шерстю_к Платон_ - 70 рокiв. Член правлiння колгоспу. Монументальний.
Любить закони i речення.
Колгосппини рiзного вiку:
Цар Левко_
Запорожець Хома_
Кошовий Терентiй_
Пав_люк Роман_
Бiднина Купрiян_
Бiднина Олена_
Колгоспники-комсомольцi:
Дробивський Лесь_
Радчук Василь_
Пiдкуркульники:
Сторчак Самiйло_
Чорнота Карпо_
Заброда_
Горлиця_
Ласкавий_
Бас_
Паливода_
Шах_
Примак_
Буланий - _
куркулi, що пе прийняли нового свiту. Натури пристраснi, мiцнi й темнi.
Дехто 3 них загинув вiд незгоди. Деякi прозрiли i порадувались, хоч i не
скоро, i па iнщих уже ланах. Дiти Паливоди, кажуть, стали героями працi, а
Заброда в 1941 роцi якимсь чи?юм проповз через фронт i зробивсь
фашистським полiца?м, але його вбив Скидан, цебто задушив колючим дротом
бiля конi табору, вночi.
Дiя вiдбува?ться на Укра?нi, бiля Запорiжжя, над Днiпром в 1930-32 pp.
ДIЯ I
КАРТИНА ПЕРША
Вечiр. У пебi хмари, i грiм немовби десь гримить далеко над Днiпром. На
подвiр'? душ двадцять п'ять людей у етапi тяжкого напруження. Всi чекають
наближення чогось надзвичайного. Входить хутко Григорiй Заброда._
Заброда_. От i я... Розпочинаю драму!.. Води! (П'? воду)._ Перший
багатiй на селi Лукiян Горлиця!
Горлиця_. Я!..
Заброда_. Куркуль i стяжатель Омелько Ласкавий!
Ласкавий_. Я!..
Заброда._ Контрреволюцiонер i миро?д ?вген Паливода!
Паливода_. Я!..
Заброда_. Гно?тель хлiба-церковний староста Лаврiн Кривошия!
Кривошия_. Я!..
Заброда_. Контрреволюцiонер Бас Омелян!
Шах_. Котрий?
Заброда_. Той, що ненавидить!
Бас_. Я!
Заброда_. Дем'ян Загно, вбивця!
Загно_. Вкупi з тобою! Я!
Заброда_. Укриватель бандитiв куркуль Мартин Буланий!
Буланий_. Я!
Заброда_. Буланий Мина!
Мина_. Я!
Заброда_. Грицько Буланий!
Грицько_. Я!
Заброда_. Багата людина - глитай Литвин Михайло!
Литвин_. Я!
Заброда_. Приверженець старовини Онапас Задорожнiй!
Задорожнiй_. Я! (Пада?)._
Шах_. Помер. Названо його, i вiн помер.
Жiнка_. Щасливий!
Друга жiнка_. Нещасний!..
Шах_. Неправильно! Не можна одразу падать мертвим вiд одного слова. Не
згоден!
Заброда_. Контрреволюцiонер Шах Опанас!
Шах_. Я-а!.. (Пада?, вражений, на_ землю)._
Пауза._
Загно_. Розказуй. Всi тут.
Паливода_. Кажи мерщiй, не муч. Хвилина ще, i я умру к чортам.
Заброда_. Шановне куркульство, гинемо! Мар'яна_. Ай!..
Буланий_. Тихо!
Кривошия_. Тихо, гадюко!
Паливода_. Ай, тихо, ради бога! Ай-ай-ай!..
Пауза._
Кривошия_. Чого замовк, Григорiю? Тут так усi твого при?зду ждали...
Заброда_. Не ?хав я-летiв. Да так летiв, що конi кров'ю блюнули й
попадали на шлях. Тодi я сам побiг ярами, неначе злодiй той...
Горлиця_. А чи ж не злодiй ти?!!
Паливода_. Мовчи, злодюга сам!
Зягно_. Тихо, злодiяки!
Заброда_. Браття, помовчiть. У Запорiжжi на базарi читав газету я па
парканах. Газету "Правду". Поплив паркан перед очима, i натовп, i рундук.
Тодi купив ?? за гривеника, i "Правда" випала у мене з рук. Вона була про
нас. ?? кричало радiо хрипливе менi в потилицю, у спину, в груди -
"Знищити як клас!" Перелякались конi. Вилiтаю на дорогу. Шлагбаум пада?...
Дивлюсь, аж у вагонах нас уже везуть па пiвнiч i на схiд - з дiтьми i
стариками... Як страшно свiт змiнився. Не бачу вже нiчого... (Дивиться
вбiк)._ Iдуть!!!
Мар'яна_. Ой боже ж мiй! (Побiгла а немовлям на руках)._
Всi хором спiвають: "Як прийде страшний суд на нас - треба помирати, i
яке було багатство - треба покидати..." Входять активiсти-незаможники на
чолi з Петром Скиданом i група середнякiв._
Гусак_. Ага, куркулики, ось вони! Позлiталося докупи гайвороння!
Скидан_. Замовкни. Не вiда?ш, що мелеш i коли.
Гусак_. Не буду. (Змовк)._
Скидан_ (до куркулiв)._ Органiзований народ. Всi, дiйсно, вкупi.
Радитесь?
Паливода_. Здоров, Петро!
Скидан_. Мовчу.
Ласкавий_. А що таке?
Скидан_. Вiд ниньошнього дня перемiнився свiт. Декретом партi? ось тут,
у "Правдi", одрiзано вас од села, неначе вовче м'ясо або рак, звинiть за
порiвняння. Для нас ви перестали бути земляками. Досить стрiльби,
палiйства, саботажу. Кончено.
Буланий_. Та як же ж так?
Паливода_. Дозвольте...
Скидан_. Так треба.
Буланий_. Як треба?..
Скидан_. Знищу?ться клас. Прийшли прощатись ми, а пе здоровкатися з
вами.
Гусак_. Гнать!
Скидан_. Помовч! (До куркулiв)._ По?дете па новi землi.
Паливода_. Надовго?
Скидан_. На все життя.
Заброда_ (пiдходить до Скидана)._ Ну що ж! Коли вже так - прощай, сусiд
i переможець...
Скидан_. Прощай.
Заброда_. Як я ненавиджу тебе!..
Скидан_. Не маю i я приязнi до тебе, Забродо.
Заброда_. Коли б ти мiг отут мене убить, повiсити чи задушити зараз!
Коли б душа моя покинула мене i полетiла геть з подвiр'я, коли б лежав я
трупом отут-о i батько плакав надо мною, то навiть мертвий я б тремтiв i
бивсь об землю - так я ненавиджу тебе.
Скидан_. О, ти такий!
Тихий_. Яка страшенна сила!
Скидан_. Не сила тут. Безсилля скаженi?.
Заброда_. Проклятий голодранець!
Скидан_. Не заперечую. Про мене й пiсню складено:
"Вставай, проклятьем заклейменный..."
Хор_. "Весь мир голодных и рабов..."
Заброда_. Будь ти проклят!
Гусак_. Замовч, миро?д, уб'ю!
Вигуки_. Бий його!
Скидан_. Не смiйте доторкатись! (До Заброди)._ Чого тепера вже клясти,
хижак? I кого!?
Заброда._ Тебе i твою владу надо мною...
Нечитайло_. А бодай тобi язик усох!
Заброда_. ...твiй урожай, i план, i навiть дощ, який я заклинаю не iiтп
на вашi ниви!
Уляна_. А куди ж йому йти? Вся земля тепер гуртова. Мино!
Нечитайло_. Помовч...
Заброда_. Я проклинаю запорiзький степ, що обробляли ми його вiками!
Незаможники_. Хто обробляв?
Трубен_ко_. Вiн обробляв?
Левко Цар_. Еге ж. Робили нашими руками!
Ласкавий_. Все одно. Хiба ж не козаки ми? Адже тут, де ми змага?мося
нинi, стояла Запорозька Сiч ще за Хмельницького Богдана. Чи ж не всi ми...
Паливода_. ...нащадки славних запорожцiв!?
Гор_лиця_. Нe дiти одно? матерi Укра?ни?
Скидан_. Так. Всi ми козаки, та не всi однаковi.
Гу_сак_. Он учитель каже, що запорожцi - вигадка панiв iз Вукоопспiлки.
Скидан_. Скажи учителю, що вiн блазень.
Гусак (до вчителя)._ Чули?
Сiр_ик_. Я так ие говорив! Я казав, що у XVII i XVIII столiттях в
районi дiiiпровських порогiв перебував певний ррошарок певних продуктiв
епохи, обумовлених класовими економiчними...
Паливода_. Дурницi мелете...
Скидан_. Годi! Обумовлений продукт.
Сiрик_. Ой яка гидота! Не вiрте менi. (Беззвучно). _Я одмовляюсь!
Заброда_. Виходить, запорожцiв зовсiм не було, чи як по-вашому?
Скидан_. Чому? Були i навiть ?.
Паливода_. Чи не ви часом?
Скидан_. А хто ж? Хто був ворогом народу в старовину? Пани i дуки. Хто
були запорожцi? Збройнi вороги ворогiв народу! Отак i ми - вашi вороги й
переможцi. Скажете, нi?
Паливода_. Цю полiтграмоту чу?мо з сiмнадцятого року.
Заброда_. Прокляття!..
Скидан_ (до iшроду)._ Чули? Все обчислив i зважив. I все прокляв.
Колгоспний лад i нашу перспективу. Судьбу нащадкiв наших i батькiв. I
навiть степ.
Заброда_. I степ!!!
Цар_. I дощ прокляв небесний!
Заброда_. I дощ!!!
Входить Мар'яна._
Мар'яно, де дитя?
Мар'яна_. Умерло для тебе.
Заброда_. Дитина де, гадюко?
Мар'яна_. I ти вже мертвий.
Заброда_. Уб'ю! Дитина де?!
Лаврик (вбiга?)._ Дядьку Скидан! Забродиха пiдкинула дитя в колгоспний
двiр!
Заброда_. А-а!..
Скидан_. Чули? Ще один доказ: будуще за нами. (До Заброди)._ В тобi,
Забродо, я не кляну нiчого, бо нiчого клясти. Ти весь у минулому.
Заброда_. Скидан, я не один, як бачиш, да i таких, як ти...
Скидан_. Таких нас мiльйони.
Заброда_. Рахунки зводять отут по Марксу за столiття. Ми пропащi.
Скидан_. Так, ви пропащi.
Заброда_. Подiя ця в iсторi? народу нашого велика, ?дина...
Скидан_. ...i неповторна.
Заброда_. Так.
Скидан_. Ну?
Заброда_. Так от, як iндивiд, чия жiнка немовля свое пiдкинула тобi...
Скидан_. Чого ти хочеш?
Заброда_. Я хочу битися з тобою особисто. Прошу тебе. Може, я вб'ю тебе
iндивiдуально, а нi, - так ти мене. Адже обидва ми улани лейб-гвардi? його
величностi.
Скидан_. Ми вахмiстри, не офiцери. Яка там в нас дуель! До речi, е
закон.
Заброда_. Закон?! До збро?!
Бас i Буланий_. Охляли...
Заброда_. Сибiр нашого царя! (Пода?ться до куркульського натовпу i,
вхопивши шаблю, кида?ться на Скидана)._
Скидан_. Гаркавий, швидко! (Бере в мiлiцiонера Гаркавого шаблю i одним
ударом вибива? в Заброди зброю), _.Чортзна-що!
Заброда_. Здаюсь... Кiнчай.
Скидан_. Заберiть гадiв!
Гусак_. Куркулi, струнко! Равн?нiе налiво, шагом марш!
Заброда_. Свят, свят, свят...
Куркулi (спiвають)._ "Свят господь, господь Саваоф. А до нас страшний
суд наближа?ться..." (Рушають зi сцени)._
Трубен_ко_. Мино, а ти куди?
Гаркавий_. Громадяни! Обережно! Не плутайтесь мiж ворогами!
Уляна_. Мино, Мино! Куди ти-бо, га? Чи як?!
Нечитайло_. Да не страми мене, не дратуй на людях!
Скидан_. Дядьку Мино! Куди ви вплутались? Тiтко Уляно! Ви ж
середняки!.. Назад!
Уляна_. Куди? Ой!.. Пробочку! Мино!
Нечитайло_. Га? Куди, кажете?
Скидан_. Назад!
Нечитайло_. Так де ж воно? От бiда, ?й-богу...
Уляна_. А, рятуйте!
Мар'яна_ (до Скидана)._ Прощай, Петре! (Iде)._
Скидан_. Прощай.
Мар'яна_ (обертаючись)._ Петре, скажи менi одне хоч слово на смерть.
Скидан_. Живи. (Дивиться вслiд Мар'янi, що зникав в натовпi)._
Уляна_. Пропала пiсня... Повезли на Соловки.
Пасiчний_. Чого пропала? Нашi пiснi - народнi.
Уляна_. Нашi, а спiвать кому? Всю пiвчу повезли. Дiвчат хоч би не
той...
Пасiчний_. Нiчого. Заспiва?м самi.
Скидан_. Ще й нових насклада?м. I заспiва?мо, товаришi, по-новому на
цiлий свiт.
Лаврик_. Заспiва?мо, дядьку.
Скидан_. А куркулi сво? вже одспiвали.
Цар Левко пада? па землю i голосно плаче._
Голоси_. Дядьку Левко! Що з вами?..
Цар Левко. _Жалько... Жалько!.. Ой як же ж менi жаль!..
Тихий_. Мабуть, так треба. Час такий,
Цар Левко_. Час? Iсторiя не зна? такого часу! (До Пасiчного i
Скидана)._ Ну, що ви дивитесь? Скажiть щонебудь.
Скидан (дивлячись услiд Мар'янi, що зникла вже_ з_i сцени)._ Iсторi?
людства не знаю я. Я ?? чую мозолями.
Уляна_. Ой-ой!
Пасiчний_. Розпавсь наш древнiй хлiборобський свiт. Многосотлiтнiй
панський i куркульський раб, раб сво?х коней, божий раб, раб латок на
штанях, на свитi i па полi, плюгавий власник усього, чому в iм'я, -
дрiбний; сьогоднi селянин ста? iсторi? суб'?ктом, творцем ?? разом з
робочим у колгоспi. Нiчого рiвного нема в минулому. Все безпримiрно в цю
нiч, товаришi, все надзвичайно.
Уляна_. Що вiн ка?.. Господи.
Нечитайло_. Не второпав. Говорить, мов газету чита?. Почнеться, каже,
таке... що голови одне одному поодрива?м.
Шум авто. Входить Вигура._
Вигура_. Гей! Алло! Хто тут Скидан?
Скидан_. Я Скидан. Хто будете i звiдки?
Вигура_. Iнструктор Вигура з Наркомзему. Як дiла?
Скидан_. Дiла, товаришу, високi. Здрастуйте.
Вигура_. Куркулiв викинули?
Скидан_. Так. В цю нiч навiки розчахнувся наш свiт i став безповоротно
iншим, i ми це чу?мо всi тут, всяк по-сво?му.
Вигура_. Вiдповiдальний час. I пильнiсть тут потрiбна зараз, як
нiколи... Колгоспникiв у вас багато?
Скидан_. Пiвсела.
Вигура_. Збирайте зараз же загальнi збори, i щоб до ранку були всi в
колгоспi.
Гусак_. ?сть, до ранку всi в колгоспi.
Вигура_. Всi сто процентiв, чу?те? Ре?стр, протокол, чин чином i без
церемонiй. Я скоро буду... От дiла!.. Пока!..
Скидан_. Чекайте. А як хто не схоче?
Вигура_. Як схочете, то схоче, а як не схочете - нарiкайте на себе. Нам
у дрiбницях розбиратись нема часу. По особистих настроях ударить треба
так, щоб загуло, i квит... Одiйдiть од машини! (З-за сцени)._ Давай!
Рев авто. Вбiга?_ Лаврик._
Лаврик_. Дядьку Петро! Сiльрада горить!
Всi бiжать на пожар. _
Скидан (один)._ Пролог закiнчено. Почина?ться дiя.
КАРТИНА ДРУГА
На майданi бiля Скиданово? хати. Пiд горою видно пiвсела. А за селом
Днiпро синi?. Видно далеко. Щось урочисте в кра?видi, щось навiть
величне._
Скидан_. Хто там?
Цар (за сценою)._ Можна ?хать!
Скидан_. Цар?
Цар_. Я.
Скидан (до хати}._ Трохиме!
Пасiчний_. Iду! (Виходить з сiней)._ Як все змiнилося! Чотири днi - i
все стало iншим. Вже не село ми - колгосп. Не просто Бiлохатка - "Пам'ять
Ленiна". Все перетворилось. Усе вимага? негайно? ново? вiдповiдi: люди,
конi... навiть небо. Дивись, зовсiм неначе iншi зорi! Вiршi склав би, так
все хороше. Сьогоднi от не спав уже другу нiч, складав ось плани для
району... Везу, землi не чую пiд ногами. А думок!.. Тисячi!
Ск_идан_. Бачу.
Пасi_чний_. От ми сто?мо з тобою вдвох. Координати нашi: Москва - Ки?в
- Запорiжжя - Днiпро - тридцятий рiк... Оба неголенi, одяг - грiш цiна, i
нiякого виду. Але ми сто?мо здивованi, Петре! I свiт здивований не зводить
з нас бiноклiв!.. П'ятий день! Ти це почува?ш?
Скидан_. Я всi слова тво? люблю. Вони як хлiб.
Пасi_чний_. Але ти в тривозi, бачу...
Цар (входить)._ Можна ?хать.
Пасiчний_. Iдем. Тепер головне - щоб ми народ любили i друг друга, а
решта... гори перевернемо, ?й-богу!.. (До Царя)._ Скажiть, коли забирали
Заброду, Буланого, Баса, чого ви плакали?
Цар_. Не питайте.
Пасiчний_. Вам було страшно? Жаль? Чи Заброда вас злякав, коли став
клясти наше життя, i степ, i навiть дощ закляв, собака.
Цар_. Кажу, не питайте.
Пасiчний_. Чи, мо, коли Скидан сказав ?м па прощання: "Геть! Доволi
пострiлiв, палiйств i саботажу. Вже ви для нас по земляки. Ви - минуле.
Всi вашi пристрастi - минуле..." Добре сказав, Скидане!
Скидан_. I раптом загорiлася сiльрада.
Пасiчний_. Еге. От була нiч!
Цар_. Що згадувать тепер. Нехай вже буде так, як вийшло. По?хали!
Пасiчний_. Ну?
Скидан_. Щасливо.
Пасiчний i Цар виходять. Пауза._
Щось буде - чую. Реве худоба по почах у полум'? пожеж, i тужать пси
куркульськi у кошарах тугу. I пахне самогоном з хат i з клунь, i кров'ю
коней i корiв... Я весь в тривозi.
Входять Гусак, Гаркавий i_ Тягнибiда._
Гусак_. Я вимагаю арешту Царя!
Скидан_. Ти? Харитон Гусак? Ти вже вага?шся?
Гусак_. Так. Цебто не я... Товариш Вигура, що був про?здом... Ось
прокурор з району.
Тягнибiда_. Тягнибiда Степан. (Подав руку)._
Скидан_. Скидан. Царя заарешту?те хiба разом зi мною.
Тягнибiда_. Ого! Як кажуть, тiльки через труп,
Скидан_. Отже. (До Гусака)._ Що вам заподiяв Левко Цар? Тобi й Вигурi?
Гусак_. Вiн зiпсував нам рапорт, гад! Вiн стопроцентнiсть нашу трохи не
зламав у всерайонйому масштабi!
Скидан_. Чим саме?
Гусак_. Одмовився вписатись до колгоспу. Хiба не чув? Ти ж голова. (До
Тягнибiди)._ Товаришу прокурор!?
Гаркавий_. Та як вiдмовився. Навiть говорить не став. Я, каже, з тобою,
себто з Гусаком, не те що до колгоспу, до вiтру рядом пе пiду!
Тягнибiда_. Цiкавий тип...
Гусак_. I абсолютно пiдозрiлий. Прошу послухать: коли не все село, одна
лише людина одмовилась вступити до колгоспу, - хто пiдпалив сiльраду?
Вона! (До Тягнибiди)._ Стьопо, дай цигарку.
Гаркавий_. Дозвольте. Цар же записався, коли ти став крутити телефона.
Гусак_. Хвилинку... Дай закiнчити думку. Так от, по совокуппостi
причин, а саме: саботажу влади, палiйства Державних установ...
Скидан_. Не палив. Пiд час пожежi Цар лежав коло мене долi й плакав.
Гусак_. А чого вiн рлакав? (До Тягнибiди),_ Стьопо, спитай, чого цей
одноосiбник плакав?
Скидан_. Оплакував, напевно, куркулiв...
Гусак_. Чув? (До Тягнибiди)._ Стьопо, тобi ясно?
Скидан_. ...свою тяжку дядькiвську долю, iсторiю свою, а може, й синiв
згадав.
Гусак_. Синiв? А де його сини? Чому нiхто не зна?? (До Тягнибiди)._
Стьопо, дай цигарку... Де його сини?
Тягнибiда_. Iди к чорту, слиш?
Гусак_. Хто? Я! Ти що, серйозно?.. До речi, маю йти на телеграф...
Секретний, той, як його... поки. (Зникав)._
Тягнибiда_. Товаришу Скидан!..
Скидан_. Що зв'язу? мене з Царем?
Тягнибiда_. Нi.
Скидан_. Ая хотiв би, щоб ви знали: кров.
Гаркавий_. Я можу йти, пробачте?
Тягнибiда_. Iди... (До Скидана)._ Кажеш, кров?
Гаркавий виходить._
Скидан_. Кров. У дев'ятнадцятому роцi на великдень, коли брали у
Петлюри Новоград, два брати богупцi закляли мене кров'ю, вмираючи вiд ран.
I досi чую ?х слова: "Петре, копча?мось. Прощай, доглянь нашого батька. А
матерi про нашу смерть мовчи, аби не плакала по нас па паску..."
Тягнибiда_. I ти поклявся?
Скидан_. Кров'ю. Вона текла з нас в одну калюжу. Я теж був ранений
сюди, сюди i ось...
Тягнибiда_. Вони були...
Скидан_. Сини Царевi - Петро й Тарас Царенки.
Тягнибiда_. Так.
Пауза._
Товаришу Скиданi А що, коли б я приховав на пару рокiв Гусака?
Скидан_. За що?
Тягнибiда_. I сам гаразд не знаю. Чую нутром... Пригада?ш...
Чути шум i вигуки_: "Стiй! Держiть ??! Гаркавий!" - "Пустiть мене!" -
"Хапай ??!" - "Сама йду!"
Тягпибiда_. Що за галас? Пустiть людину!.. Женщина...
Входять Мар'яна, Гусак, Гаркавий._
Скидан. Мар'яна!? Мар'яна_. Я - Петре!
Скидан_. Як ти опинилася тут? Гусак. Пiдкралась до конюшень!..
Мар'_яна_. Ти сам гукнув менi - живи. I я... живу. Ти ж, правда, так
сказав, коли я крикнула тобi - прощай! Скажи менi слово на смерть...
Скидан. Звiдки ти?
Мар'яна_. Упала з по?зда вночi, з того проклятого вагона. Гусак_. Вона
втекла!
Мар'яна_. Втекла, Петре! Летiла птицею додому. Гусак. Арештувать ??!..
Товаришу прокурор! Мар'яна. Одну хвилиночку!.. Тягнибiда. Послуха?м
людину... Пильний чорт... Мар'яна. Я тiльки щось спитати... Тодi не
встигла, не збагнула. Перелякалась в натовпi лихому. Якi палали
пристрастi!..
Скидан_. Я бачив... Коли тебе вели, я думав, збожеволiю вiд розпачу.
Мар'яна_. Люди добрi!..
Гусак_. Протестую!.. Я не добра людина! Я одмежовуюсь! Прошу занести в
протокола!
Мар'яна (до Скидана)._ Нехай беруть мене i знову везуть. Я тiльки
спитати прибiгла... Прости мене, коли казатиму, нiби нас тiльки дво?. Нiби
нема тут нi суддi нi народу, нi сусiда злого. Саме тiльки зоряне небо i
ми. Це ти, Петре?
Скидан_. Я.
Мар'яна_. Здоров, здоров, муже, несуджепий друже!.. Скидан_. Здрастуй,
нещаслива дiвчино моя. Мар'яна. Ой... Вже не дiвчина i не вдова.
Скидан_. Не вiрю очам.
Мар'яна_. Так склалась доля... Петре, може, не слiд би говорить про
жалощi, так не було ж часу.
Скидан_. Час летiв, як вiтер.
Мар'яна_. Де ти так довго баривсь?
Скидан_. На афганському кордонi, у вiйську гепеу. Мар'яна_. Республiку
стерiг, а я загинула.
Скидан_. Вже нi. Нiзащо.
Гусак_. Товаришу прокурор, запам'ятайте цей дiалог! Тягнибiда_. Мовчи,
потворо...
Мар'яна_. Як довго час летiв!
Скидан_. Кажу, як вiтер.
Мар'яна_. Як утомилась я!
Гусак_. Вони цiлують одне одному руки!
Тягнибiда_. Вiдпилi вiн утратив бездоганнiсть. Жаль.
Гаркавий_. Я теж боюсь за долю громадян. Чи вони будуть щасливi?
Гусак_. Я не зведу з нього очей тепер. Сигналiзую: куркульський наступ
розпочавсь на Скидана.
Тягнибiда._ Вона плаче.
Мар'яна_. Скажи менi, любий, чому повинна я...
Скидан_. Говори до народу, мов серце. Спитай.
Гусак_. А що ?й треба тут?
Мар'яна_. Чому повинна я поневiрятись у натовпi вигнанцiв?!
Гусак_. Ти жiнка куркулева!
Мар'яна_. Не жiнка - жертва! В шiстнадцять рокiв хто меле, убогу
сиротину, вiддав за куркуля? Хто заступивсь тодi за мене? О, скiльки слiз
я нишком пролила! Всi запевняли мене, що загинув Петро. Скажете,
неправда... Чому ж колгоспний лад несе менi замiсть визволення недолго?!
Гусак_. Ти карана як клас!
Мар'яна_. Я безневинна!
Гусак_. А раз ти карана, ти здатна вже, можливо, на зрадливий вчинок.
Мар'яна_. Нiколи! Я все життя люблю Петра i все, чому вiн служить!
Гусак_. Помовч!.. Я що сказав? Ти здатна на зрадливий вчинок, а
здатнiсть на зраду майже рiвносильна факту зради!
Мар'яна_. Неправда! Безневинна я!
Гусак_. Як безневинна? Покарано ж тебе? З вагона хто втiк? Ти?! (До
Тягнибiди)._ Товаришу прокурорi..
Тягнибiда (до Скидана)._ От сволоч...
Мар'яна_. Благаю... Одну хвилиночку... Я тiльки спитать, чи не можна...
Гусак_. Пе можна-сказано! Не розслаблюй мене сво?м дурним
психологiзмом!
Мар'яна_. Петре!..
Гусак_. Петре! Не пiддавайсь на провокацi?, ?? пiдiслано до тебе, як
голови колгоспу, зi спецiальною метою!
Мар'яна_. Петре... I ви, люди, люди добрi, клянусь валi усiм на
свiтi...
Гусак (до Тягнибiди)._ Стьопо, чого ми ждем?
Скидан_. Дай я скажу, Марисю.
Гусак_. Скидане, за все, що станеться, вiдповiда?ш ти!
Скидан_. Да. Об'являю Мар'яну Пiдгайну сво?ю дружиною...
Гусак_. Да ну? Серйозно!.. Тодi!.. Петре!.. Дай я тебе поцiлую. Ох,
i!.. Ну, зна?те... Стьопо, видав?.. От корiнь... Мар'яно, вважай, що я
пожартував...
Скидан_. Не трогай. Стомлена. Хай плаче.
Завiса_
ДIЯ II
КАРТИНА ТРЕТЯ
Стара велика Скиданова хата. Велика пiч. На стiнах плакати, оголощещiя.
На великому столi "дiла", плани, книги. В хатi тимчасово правлiння
колгоспу. Мар'яна замiта? сильно засмiчену соняшниковим лушпинням пiдлогу.
Старий Демид сидить на лежанцi бiля печi._
Дем_ид_. I де той соняшник береться, я не знаю. Третiй мiсяць день i
нiч його лузають, да лаються, да сердяться, да пишуть щось, да курять так,
що й образiв не видно. Недарма та сiльрада i згорiла. Ячейка засiдала три
доби. Недокурками ?? обтикали всю i присмалили. Тепер шукають палiя.
Отакечки, нехай бог милу?, погоримо, мабуть, i ми.
Мар'яна_. Та нi, татусю, цiла буде хата. Так радiсно! А на селi як
гарно стало! Неначе свято. I всi такi привiтнi. Та люди все розумнi стали
при?здити.
Демид_. Су?та. Не хата стала - постоялий двiр.
Мар'яна_. Зате як весело, татуню. От тiльки що Петро не спить - шкода.
Нема, каже, часу. Столiття, каже, спали - годi!
Демид_. Прокинулись. О! Вже знов летять. (Лiзе на пiч)._
Входять Пасiчний, Трубен_ко, Не_читайло, Улян_a, _Шерстюк._
Нечитайло_. Трохиме, пусти мене з колгоспу, чу?ш? Савко, Романе, чу?те?
Пустiть мене!
Уляна_. Чого регочете, головокрутителi?
Пасiчний_. Ну й плакати ж не будемо.
Трубенко_. I смiх i грiх, ?й-право!
Нечитайло_. Трохиме!..
Пасiчний_. Яв колгоспi агропом i селекцiонер. Я не голова...
Нечитайло_. Вiн не голова... Ти самий мозок голови!
Уляна (до Пасiчного)._ Голубонько... Пусти!
Нечитайло_. Велика ти, Трохиме, людина, хоч молоко ще й не обсохло на
губах.
Пасiчний_. Ну!
Нечитайло_. Що?
Пасiчний_. Рiшайте. Годi вже крутить. (До Трубенка). _Де план? Дайте
план ярового клину.
Нечитайло_. Уляно, що ж ти мовчиш? Ка?ки вдонебудь.
Уляна_. Не хоче Мина до колгоспу, хоч ви його зарiжте!
П_асi_чний_. Не хочете - виходьте геть.
Уляна_. Ой!..
Пасiчний_. Живiть собi окремо. Працюйте, ?жте, пийте, плодiтеся,
щезайте, плазуюча рослинна маса!
Нечитайло_. Да хоч не лайся, ой!..
Пасiчний_. Можете гнiватись. Як одноосiбник, для мене вже ви не
товариш.
Нечитайло_. А хто я?
Пасiчний_. Рот! Шлунок! Бiологiчно-статистична одиниця...
Нечитайло (до Уляни)._ Чула?
Уляна_. А бо-о!..
Пасiчний_. Темна основа буржуазного ладу!
Уляна_. Ой пробочну...
Пасiчний_. Товаришу Трубенко, викресли його.
Уляна_. А коней?
Пасiчний_. I коней, i теля. Подума?ш, худоба. Викреслюй!
Нечитайло_. Стiй, Трохиме! Уляно, гляди менi!
Пасiчний (розгорта? план)._ Яка краса! План колективно? землi. Велике
поле честi й слави. (До Нечитайла). _Глянь, чоловiче нерозумний!
Нечитайло (одвернувшись)._ Ат... не бачив.
Пасiчний_. Ось де ми. Ось ярина, жита i сiнокоси над Днiпром. Квiти й
зерно. Праця i свято врожаю. Могили прадiдiв в степу i колиски дiтей нiд
скиртами пшеницi. I вже нiде тобi нi одно? межi!
Трубенко_. Ось тут сади посадимо... I тут. А ось шляхи на всi сторони
свiту! Рiвнi!..
У_ляна_. Та куди ж вони поведуть нас, отi шляхи-дорiясеньки?!
Нечитайло_. У старцi, куди...
Пасiчний_. Поведуть вони нас i дiток наших, тiточко, далеко. Хто в душi
i серцi старець, того в старцi. Людину 9 чесними руками поведуть до честi.
Хто багатир умом, Прийде до науки. Хто мар хист до творчостi - в творцi.
Нема нi меж, нi впину на новому полi. Тут хто орел - Полетить за хмари.
Нечитайло_. Орел за хмари. Гусак у правлiння, Гуса^иха в доярки,
Гусакiвни в свинарки. А робити кому? (До Уляни)._ Ходiм додому!
Уляна (до Пасiчного)._ Кажiть, що буде далi?
Нечитайло. _Колотнеча. Марш!
Виходять. На порозi зустрiчають Скидана._
Скидан_. Aral Дядьку Мино! Здрастуйте! Ну, як надумали - сюди чи туди?
Нечитайло_. Да як тобi сказать. Мабуть, чи не туди.
Уляна_. Куди?
Нечитайло. _А я хiба куди? Я по закону. Викреслюють, значить, не треба.
А вже коли не треба, то й не нада. Обiйдемось.
Скидан_. Гаразд. Романе, викреслюй Нечитайла.
Павлюк_. Викреслив.
Нечитайло_. Уляно, чула? Вже.
Уляна_. Як уже? Стiй, не черкай! Рятуйте!..
Входить Гусак._
Гусак_. Прошу вас вийти геть, одноосiбна падаль. Постiйте, запишу вас
до свого ре?стру.
Скидан_. Куди? До якого ре?стру? Що за натяк? Ти п'яний чи здурiв?
Гусак_. Хто, я? Чому ти дума?ш, що треба бути п'яним, щоб не потурати
недобиткам куркульським?
Скидан_. В недобитки куркульськi я Мини Нечитайла по вiддам, як не
вiддав Царя Левка. Запам'ятай, Гусак.
Гусак_. Ну, це ще ми побачим...
Скидан_. Гусак!!!
Трубенко_. Товаришi, прошу вас. Годi!
Скидан (до Нечитайла)._ Мина, засiдання. Прошу вас вийти з хати, з
колгоспу ви вже вийшли.
Уляна_. Не вийду. Мина, не виходь! Обдурюють тут нас iз Гусаком! Плани
складають. Ой хоч би ж менi овiдатись правди! (До Скидана)._ Де той, що,
ти казав, при?де?
Скидан_. Iнструктор Наркомэему Вигура? Ждемо. Сьогоднi буде. Просимо
вийти.
Нечитайло (до Уляни),_ Iди вже, статистична одиниця!
Виходять. _
Демид_. Та по грюкайте дверима! А-а!
Входять п'янi колгоспники Хома Запорожець, Лаврiн Кошовий i
КупрiянБiднина, спiваючи._
Трубен_ко_. Лаврiне! Хомо! Ви що? Вже п'янi?
Запорожець_. Ми не п'янi!.. Ми запорозькi козаки!
Спiвають._
Та воли ж мо?, круторогi,
Та вивезiть мене з калюжi. Гей!
Iдуть до Скидана._
Скидан_. Безсовiсний народ! Напитись в отакий критичний час!
Запорожець_. Скидане, виписуй нас з ре?стру! У нас головокруженi?!
Скидан_. Гаркавий! Вивести п'яних! Терпiти не можу...
Кошовий_. Кого? Ти зна?ш, хто ми? Ми - запорожцi! Саджайте нас на палю!
Скидан_. В холодну б вас посадити на тиждень.
Кошовий_. Ми запорожцi, чув?
Скидан_. Хто вам про це сказав?
Бiдн_ина. _Професор Безверхий. Ви, каже, повнi запорожцi!
Трубе_нко_. Прошу вас вийти з хати. Гаркавий, виведи!
Гаркавий_. Еге, спробуй вивести.
Бiдн_ина (до Гаркавого)._ Устиме, йди сюди.
Гаркавий пiдходить._
Казав професор, що ми запорожцi? Чи не казав?
Кошовий_. Що ж ти мовчиш, мiльтон? Горiлку з нами
пив?!
Гаркавий_. Не пам'ятаю... Громадяни, вийдiтьi Скидан. Гаркавий_!
(Погрожу? пальцем). _Пасiчний. Вийдiть, товаришi! Ви п'янi!
Запорожець_. Дайте нам свободу! (До Кошового). _Вiрно кажу?
Кошовий (на пiч)._ Дiду, вiрно ми говоримо?
Демид_. Iдiть, не крутiться перед очима... Крутяться...
Вбiга?_ Лев_чиха_.
Ле_вчиха_. А, рятуйте!.. Коней потру?ли!
Трубенко_. Хто? Де?
Левчиха_. Заходжу па стайню, щоб подивитись, як там нашi коники живуть
у колгоспi. А вони хропуть, задравши нiжки. А бо-о!
Скидан_. Хто потру?в? Саво Тарасовичу, Гусак, розслiдуйте!
Левчиха_. Платон старий, вiдьмак...
Левчиха, Гусак, Трубенко виходять._
Скидан (до п'яних)._ Скажiть, що з вами?
Бiднина_. Скажу, все скажу!
Скидан_. Ну?
Бiднина_. Скажи нам правду, чу?ш, -запорожцi ми чи це але тiльки
дражнить? Мене ось Кошового...
Запорожець_. Якщо дражнять, зоста?мось у колгоспi. Ну, якщо
запорожцi!..
Панiчний_. Що за безпринципнiсть! От дядькiвня лукава!
Кошовий_. Саджайте пас на палю! Отакечки... гоп!
Запорожець_. Одвiчай, хто ми?
Скидан_. Запорожцi.
Демид_. Розорителi.
Заророжець (до Павлюка)._ Викреслюй геть з ре?стру!
Пасiчний_. Стiй! Куди - викреслюй? Запорозькi козаки для свого часу в
певнiй мiрi теж були колективiсти!
Запорожець_. Мели!
Пасiчний. _Факт. Жили артiлями, що куренями звались. Артiль рибальська,
ковальська, збройна.
Кошовий_. Отуди!
Бiднина_. Ой!.. Прах його забери!
Скидан_. А ви думали як?
Запорожець_. Стiй, не черкай! Не страми мого званiя!
Кошовий_. Еге-е-е... Ось воно куди... Хомо!
Запорожець_. Га?
Кошовий_. Оста?мось!.. Пробачте... Ходiм Безверхого одлупимо
колективно. Хай пе бреше! "Та воли ж мо?, круторогi!.."
Виходять спiваючи._
Скидан._ Ах ти ж бiда менi... Гаркавий!
Гаркавий_. Я-Гаркавий!.. Крапельки по пив, клянусь. Послухайте - х-х!
Скидан_. Куди хака?ш? На мено хакай!..
Гаркавий_. Не вмiю...
До вiкна пiдходить з вулицi Радчук_._
Радчук_. На Днiпрельстан виходять грабарi. Хто промову скаже?
Пасiчний_. Сам скажи. Радчук. На шляху вже йдуть.
Чути спiв: "Ой не жалько менi..." Радчук зника?. Входять Не_читай_ло i
У_ляна._
Нечитайло_. Петре, записуй.
Уляна_. Записуйте, Петре.
Скидан_. Ну, слава богу, дядьку Мино. От спасибi.
Пасiчний_. Розказуйте, що сталось.
Уляна_. Да так якось. Прийшли оце додому, посидiли на призьбi.
Нечитайло_. Полаялись та почали осуждати потроху все на свiтi... I ще
там дещо, господи прости, пе буду згадувати... Коли ж малий iде з класу.
Дак я тодi вже верьовку з сволока зняв...
Скидан_. Яку верьовку?
Уляна_. Повiситись хотiв, нехай бог милу?.
Нечитайло_. Да помовчи-бо! Ну й людина ж неделiкатна... Нема
iнтелiгентностi й на грiш. От язик!..
Уляна_. Так приходить Лаврик з класу да в сльози. Менi, каже, на вас
дивитись сором. Ви, каже, тату й мамо, хочете, аби мене iндивiдумом
школярi дражнили. Та все про Ленiна, та про Запорiзьку греблю, так ми тодi
полаялися ще раз та й постановили: хай буде по-його.
Пасiчний_. Ну, слава богу.
Входить Гусак. Спиня?ться коло столу, пише._
Уляна_. Тiльки ми так погодились. Самi запису?мось, а конi й корова щоб
дома.
Гусак_. Пiд три чорти! Iнструкцi? ламать нiкому не дозволимо!
(Виходить)._
Нечитайло (побачив Гусака)._ Е-е, знов Гусак!.. Уляно, веди мене
додому. (Швидко виходить). _
Скидан_. Дядьку Мино! Куди ви?
У_ляна_. Не любить Гусака. Ну, що його робить! Слухай, Петре, а чи не
можна так, щоб ми булi? в колгоспi а Гусак щоб нi?
Скидан_. Поки що не можна.
Уляна_. Так вiн же нероб i нiчого не вмi?.
Нечитайло (в дверi)._ Iди, пе крутись там, статистична язиката одиниця!
Уляна_. Iду. А там ще Гусачиха злиденна та ледача... А-а-а!.. Пропали
ми... (Плачучи виходить)._
Вбiгав Дроб_инський._
Дробинський_. Дайте револьвер! Петре, дай менi револьвер!
Пасiчний_. А що таке? Скидан_. Що сталось?
Дробинський_. Револьвера дайте швидше товариство! Та що револьвер?!
(П'? воду)._
Скидан_. Скажи-бо, що таке?
Дробинський_. Трутизною стру?в би, як вовкiв!
Пасiчний_. Не вийшли в поле?
Дробинський_. Вийшли, бодай не вернулись!
Пасiчний_. Ну?
Павлюк_. Що сталось?
Дробинський_. День який! Сонце грi?, щебече птаство в небi. Земля
пару?! Жада? радосгi заплiднення... Зерна!.. Хитають копi головами... А
вона, мужва проклята серед степу широкого...
Всi. _Що?
Дробинський_. У хвильки гра? пiд возами!!! Замiсть сiвби женуть зерно
на самогон.
Скидан_. Запивають тугу.
Дробинський_. Он i запивають, товаришу. Запивають Ще й приспiвують:
"Хоч пить - умирать, хоч не пить - умирать. Краще пить - умирать, чим не
нить - умирать".
Павлюк_. Небачена картина в полi!
Дробинський_. Страшна картина! I гасло, кажуть хтось пустив по всiй
Укра?нi: впадем у яму i ?? потягнем за собою, Радянську владу.
Скидан_. Нещаснi самогубцi. Хто ж там оруду??!
Дробинський_. Товаришi, треба кричать! Писати треба!
Пасiчний_. Без панiки. Розмах подi? величезний. Без жертви не обiйтись.
Дробинський_. "Хоч пить - умирать, хоч не пить - умирать!"
Скидан_. Ну, вип'ють i помруть.
Дробинський_. Створити отаке на усуспiльненiй землi!.. Що скаже свiт
про нас?..
Скидан. Свiт...
Пасiчний_. Який свiт? Мене iнтересу? партiя й колгоспи. Оце мiй свiт...
Що скаже людство?.. До людства ще далеко, як до неба.
Скидан_. Годi фiлософi?, треба дiяти. Лети негайно в поле.
Пасiчний_. Лечу.
Скидан_. I скажи ?м...
Гусак_. Пошлiть мене.
Скидан_. Так ти ж недавно звiдти... А толк який?
Пасiчний_. Скажу, як легко землю перетворити на рай! Це абсолютно
просто!
Скидан_. Залиш, Трохиме. Для раю на землi потрiбна душевна святiсть у
бiльшiй мiрi, нiж для небесного колись. А над до святостi, сам зна?ш,
далеко.
Платон_. Ще покупа?мося в грiхах, у злi, в дурнотi... Ще будуть вiйни й
лихолiття.
Гусак_. Балачки йдуть про зраду.
Всi. _Де? Яку? Хто тобi казав?
Гусак_. Балачки йдуть, що куркулi через сво?х недобиткiв i особливо
через жiноцтво, що порiднилося з керiвниками, уже обплутують народ, аби
продать його державам буржуазним.
Скидан_. Балачки йдуть i провокацi?.
Гусак_. Я кажу, розносяться.
П_латон_. На гусячих крилах...
Скидан_. Дробинський!
Дробинський_. Я!
Скидан_. Гайда в поле. Я буду за годину. Об'?дь усiх i кожному скажи
персонально, що менi, Скидановi Петру, його жаль. Скажи, що буде каяття,
та не буде вороття... (До Пасiчного)._ Зостанешся, по?демо разом.
Пасiчний_. Скажи, що коли вони помиратимуть з голоду, "культурно
людство" палитиме пшеницю, топитиме каву в океанi.
Скидан_. I трупний сморiд нерозумного селянства веселитиме його, як
дорогi духи.
Дробинський_. О, будь вони проклятi... (Хутко виходить)._
Входить_ Тарасик, плачучи._
Скидан_. Чого ти скиглиш, лобуряко?
Тар_асик_. Учитель...
Скидан_. Що? Вигнав?
Павлюк_. Кажи-бо, не однiмай часу!
Тарасик_. Обдурив...
Пасi_чний_. Чим?
Тарасик_. Не зна? Волги... Спитав, куди впадас? Д вiп ва карту зирк - у
Чорне, каже, море. А я й собi - зирк, а воно в Каспiйське.
Платон_. Ну, i що з того? Нехай пливе. Все в морi буде.
Скидан_. Так i сказав - у Чорне? А треба куди?..
Пасiчний_. В Каспiйське.
Скидан_. Покличте сюди вчителя!.. Годi ревти!
Платон_. Життя... Куди не повернись, нiхто нiчого, як каже той, нi в
зуб. Учителi вже не знають, куди тече вода в рiчках, писателi, я чув,
писать не знають як. Нащо вже ми, природнi?, казав той, гречкосi?, i ми не
зна?мо, коли Як i що сiять.
Пасiчний_. Поучимось. Вчитись нiколи не пiзно.
Платон_. Трохиме, я на все згодний. Що завгодно, чув?
Тiльки не вчи мене сiяти або вже вчи як-небудь нишком, аби я й сам не
знав, що вчуся.
Входить_ Сiрик. _
Сiрик_. Будь ласка!
Скидан_. Якове Петровичу? Здрастуйте. Куди впадав рiчка?
Сiрик. _Яка?
Скидан. _Яка рiчка, Тарасе?
Тарас_. Волга...
Павлюк_. Еге, куди вона тече?
Сiрик_. Ви що? Збира?тесь менi вчинити iспит?
Скидан_. Я вас питаю, куди впада? Волга?
Платон_. А я питаю, чого у вас неголена личность i така неакуратнiсть у
фiгурi?
Сiрик_. Не ваше дiло. Це моя приватна справа.
Скидан_. А Волга?
Сiрик_. Я не об'язаний вам вiдповiдать.
Скидан_. А хлопцевi ви об'язанi? Тарасе, спитай учителя, куди впада?
Волга?
Сiрик_. А, он що!.. Синок начальства... Ясно...
Скидан_. Сiдайте. Куди впада? Волга?
Павлюк. _Годi, Петре. Давайте займатись дiлом.
Скидан_. Куди впада? Волга, чорт вас забери? Кажiть мерщiй! Я злий!
Павлюк_. Ну, Петре, не волнуйся!
Сiрик. _Прошу вас припинити глум! Я...
Скидан_. Ви розбещу?те хлопця... Тарасе, вийди геть!
Тарас_. Виходжу... Менi, тату, Якiв Петрович став такий противний, що я
б його, зда?ться, вдарив.
Павлюк_. Ти дивись!
Скидан_. От!
Тарас_. Ну, що я там його спитав? Волгу! Таку товстенну рiчку, i то не
мiг сказать!
Платон_. Довчились чортового батька.
Сiрик_. Припустимо, я помиливсь.
Скидан_. Хто вам дозволив помилятись?
Сiрик_. Що ж, виходить - я не людина?
Скидан_. У класi не людина. Свiтило! Учитель мусить бути бездоганний.
Iнакше - ви злочинець.
Сiрик_. Зна?те, па двiстi п'ятдесят карбованцiв...
Скидан._ ...можна знайти Волгу. Ми теж сьогоднi не багатi. Держава
тягне з пас останнiй шмат. Так ми i ? держава. У всякiм разi, основна ??
частина. I в тимчасовiй диявольськiй скрутi вбача?м особливий смисл!
Сiрик_. Так. Але чому, дозвольте вас спитати, ви можете в роботi
помилятись, а я - нi. Чи ви тут бездоганнi?
Скидан_. Я помиляюсь тут щодня. Того, що ми тут дi?мо, ще свiт не знав,
а вашi рiчки давно на картах всi пожовкли i мухами прикрапанi, як маком.
Сiрик_. До речi, я i пе географ зовсiм. Я словесник, щоб ви знали.
Павлюк_. А кажуть дiти он, що й пишете ви не зовсiм чисто, з помилками.
Сiрик_. Неправда. Це не помилки! Я не встигаю перевчатись: мiня?ться
правопис в Наросвiтi.
Платон_. Отаке. Скрiзь, мабуть, однаково. Мiня?ться, тече, летить, як
та вода весною з потокiв.
Сiрик виходить. Входять Уляна i Нечитайло_ Мина._
П_асi_чний. _Правда, дiду? Все рушило разом. Неначе не село - ескадра
кораблiв у бурю. Продовжу?мо! Петре, бери стерно! Команда, по мiсцях! Про
Волгу не турбуйтесь. Через двадцять лiт впадатиме, куди захочем. Захочемо
- в Чорне, захочемо - у Каспiйське, бо й Волга наша, i моря.
Нечитайло. _Еге. Чорне море наше, Каспiйське наше, а таранi чортма!
Уляна_. Ну, Мино, що ти кажеш! Тут про розумне треба говорить. Петре!
Скидан_. Ну?
Уляна_. Так, мо, упишете назад? Як ти, Мипо? Нечитайло_. Сьогоднi вже
не хочу. Голова опухла. Уляна_. Ну от... Привела.
Нечитайло_. Прийдемо Ще завтра чи позавтра.
Скидан_. Приходьте, коли Схочете. Я не пiдганяю. Нечитайло_. А може, ще
обiйдемось i так.
Скидан_. Нi, дядьку Мино. Уже вам не обiйти не об'?хать.
Нечитайло_. Сказав слiпий, побачимо.
Скидан_. Побачите. Будете ви ще у нас колгоспним Бригадиром та почнете
орудувать лапами. Та стануть вас люди шанувати. При?дуть до нас гостi з
Казахстану, Польщi чи, може, з самого, колись, Китаю - а хто тут у вас
найкращий бригадир? Мина Нечитайло!
Нечитайло. _Ну, годi, буде!
Уляна_. Чув? Та що ви з ним говорите?
Скидан_. Портрети вашi, дядьку, будуть по газетах книжки про вас
напишуть, про вашу славу па весь свiт!
Нечитайло_. Книжки напишуть, а корову i коней заоеруть. I одi й дивись
на фотографiю. Ходiм, Уляно. Пола?мося трохи дома та, мо, зарiжемо хоч
теля.
Уляна_. Отак як бачите.
Входять Верещака й_ Сiрик._
Верещака_. День добрий, товариство!
Скидан_. Здрастуйте.
Верещака_. Письменник Верещака! У вiдрядженнi по Украiнi з творчою
метою.
Тихий_. Оте? приятно. Драстуйте! Давно хотiв письменника побачить.
Сiрик_. Прекраснi епохальнi твори! (До Скидана)_ Читали?
Скидан_. Читав.
Уляна_. Шапок не знiмають - що воно таке...
Верещака_. Що саме ви читали, товаришу Скидан?
Скидан_. Та, мабуть, чи не все читав. Пишете ви стисло_Не те, що,
скажiмо, граф Толстой.
Верещака_. Ну, звичайно. Не тi часи.
Уляна_. Ой не кажiть. Таке робиться!..
Нечитайло_. Не лiзь хоч до письменства, кохана.
Верещака_. Так... Чудесное у вас село!
Скидан_. А чим воно чудесне?
Верещака_. Розкiшнi кра?види. Хатки малесенькi, як лядечки.
Нечитайло_. Живемо, як бачите.
Сiрик. _Iван Гнатович рiшив.
Сiр_ик_. Iван Гнатович рiшив побудувати дачу коло нашого села.
Скидан_. Чого ж коло села? Яке на хуторi життя? В селi будуйте.
Верещака_. Для творчостi потрiбна тиша.
Тихий_. Я думав, люди.
Скидан_. Проте як зна?те. Вам виднiше.
Уляна._ Еге. Отутечки у нас один панок роками проживав. Iз Петербурга.
Було, все дiтям грошi розда?. Дурний був, i вата в ушах. А потiм того, як
ото вбили його в революцiю, так нiхто вже не той...
Верещака_. Iнтересно.
Нечитайло_. Помовч. Iнтелiгенцi? не лякай, чу?ш?
Уляна_. Еге. Забула. Живе ще ж той, Безверхий. Все корiв малю? та
глечики на призьбi.
Верещака_. Да? Цiкаво.
Скидан_ (показуючи на Демида)._ Ось мiй батько. Недочува?, пробачте.
Моя жiнка Мар'яна.
Верещака_. При?мно... А що вам з мо?х творiв...
Скидан_. Все сподобалось. Смак у письмi я маю високий. Що я читав? Ну,
вас читав, ще там когось. А книг написано, ви самi знаете... Не потурайте
моему смаковi в питаннях досконалостей мистецьких.
Верещака_ (до Сiрина)._ Чули? Iнтересна мова.
Скидан_. Новi часи, товаришi. Ми зараз прагнемо такого тону, щоб
стенограму нашо? розмови читати мiг би увесь свiт, а по самi лише любителi
фольклору.
Верещака_. Чудесно! Ви ?, товаришу Скидан, ота iюва шива людина, яко?
так браку? для письменства.
Скидан_. Не знаю, може. Вам виднiше.
Верещака_. Я буду щасливий увiчнити ваш образ для нащадкiв у столiттях.
Ви розумi?те мо? завдання?
Скидан_. Щодо вiкiв i нащадкiв менi однаково, пробачте, чи будуть знать
вони, який ходив я неголений, як некрасиво ?в i пив, як лаявся погано
часом i як новi слова невiрно вимовляв...
Верещака_. Нi, чому...
Скидан_. А от що дi?ться, i як довiрив нам таку всесвiтню справу
Центральний Комiтет, i як я шкутильгаю тутечки, коли б ви знали, як часом
падаю, як комунiстом етав у колгоспi, - оце для столiть, признатись,
неоднаково менi.
Верещака_. Так. Але я опишу ваш побут. Жива людина ви, а не плакатний
знак.
Скидан_. Глядiть, щоб побут вас не обдурив. А вiп такий, i особливо у
степах, де все не високо, казав той, i не низько.
Тихий_. Та ще й на вiтрi.
Верещака_. Себто?
Тихий_. Який тепера побут? По?хав побут з куркулями. А тут в колгоспi
веремiя...
Скидан_. А пристрастi, коли б ви бачили! От розпита?те Марисю. Однi
сюди, другi - назад... Вперед - назад, Вперед - назад... А тут роботи
безлiч i складних завдань. Позбутись треба, i не як, а зразу, бога, чорта,
i святого Духа, i всiх святих, що володiли нами тищi лiт, домовика,
русалок, i вiдьом, i власних коней, i корiв, i персонального запасу хлiба,
i особисто? землi, i спадщини, i царства божого, загробного життя, недiлi,
паски, рiздва...
У_ляна_. От дожились!
Скидан_. Заповнить новим змiстом всi оцi пустоти i возлюбити труд на
щастя людства, й межi стерти предко^ вiчнi, з'?днатися в ?дине поле... Хто
в свiтi нам рiвня в щедротах оддавання?!
Уляна_. Нема на свiтi... О-ой!
Демид_. Еге! Корiв он оддають да рiжуть. Да одне одного!.. Да самогон
женуть смердючий, змiй би його пивi Тьху!..
Тихий_. Все стало iншим, навiть горе i радiсть. Довiрите? Назвiть менi
що-небудь, що б не стало iншим. От життя!
Демид_. Таке мелете. Ну, хай уже начальство iнше. Бiднiсть же та сама?!
Гаркавий (у дверях)._ Петре!
Скидан_. Iду!.. I бiднiсть, тату, вже не та. Колись ?? всi жалiли, а
зараз колективно ненавидять - партiя уряд i всi трудящi.
Демид_. Не бреши, голодранцю!
Скидан._ ?й-богу, тату, правда! (Вибiга? у двiр)._
Демид_. Як же ш_ ненавидять, коли ?х на всi должностi настановлюють?
Верещака_. Так ненавидять, дiду, бiднiсть саму, а людей бiдних люблять.
Демид_. Га? А пащо ?х любить? Бiднi люди поганi. Злиденнi та плохi,
вродi мене... Тьху... Отож-бо, чув, дурного Харитона Гусакового
настановляють, кажуть, кооптахом. Пропала птиця...
Верещака_. А син от ваш, Петро, бiдний?
Демид_. Е, Петро. Петро во?нний, образований. Робочий чоловiк. Ми
змалку що? В буряках копались, а вiн уже цукор варив...
Верещака_. Де?
Демид_. На цукроварнi, де? Дурне пита?те...
Входять Цар,_ Трубенко, Сторчак i Чорнота._
Цар_. Здрастуйте.
Сторчак_. Здрастуйте.
Чорнота_. Здрастуйте. З недiлею.
Павлюк_. Здрастуйте. Що треба?
Тихий_. Здоровi.
Писанка_. Добрий день. З чим прийшли?
Гусак_. Знов прилiзли, контрреволюцiя лукава!
Цар_. Не контрреволюцiя, а антитеза.
Верещака_. Що?!
Пасiчний_. Iнтересно. (До Верещаки)._ Придивляйтесь уважiю.
Трубен_ко_. Десь пiдхопив слiвце.
Верещака. Що за антитеза? Звiдки?
Цар_. Тутешня. З нашого села.
Верещака_. Сказитись!
Гусак_. Вийдiть геть негайно!
Чорнота_. Дозвольте... Як це так!
Цар_. Я чув, що тут письменники при?хали писати драму з нашого життя.
Верещака_. Не драму, комедiю.
Цар_. Комедiю нам грать ще ранувато.
Гусак_. Не ваше дiло. Що вам треба?
Цар_. Хотiв сказати дещо.
Пасiчний_. Заходьте вечором, прошу вас. Зараз засiда?м.
Мар'яна_. Ну, хай би люди посидiли... Господи...
Гусак_. Вийдiть, вам кажуть! Напишуть вре, що треба, i без вас.
Цар_. Вийдемо, якщо так. Тiльки без нас же ситуацiя часу неповна. Невже
не видите, що зараз ось якраз на нашiй середняцькiй ши? хита?ться судьба
столiть. Що в океанi труднощiв людських цiлого свiту щонайтруднiшi люди -
ми. Мов чи наше? Ось свiтове питання. Великий знак доби. Несемо. Хита?мось
на цiлий свiт - сюди-туди. Несемо!
Пасiчний (до Верещаки)._ Чули?
Гусак_. От шкура!
Верещака_. Мо? чи наше? Це ж дiйсно запорозький Гамлет.
Трубенко_. Товаришi, будь ласка, до вечора не ма?мо часу. Просимо
вийти.
Цар_. Жаль.
Верещака_. Жалi?те?
Цар_. Жаль думок. Може, не зараз, колись би пригодились. Прощавайте.
Входить_ _Скидан._
Скидан_. Ага! Дядько Цар! Дуже радий. Як спiва?ться в пiснi: "Ой що ж
то за шум учинився, дядько Цар у колгоспi появився".
Сторчак_. Не зовсiм.
Скидан_. Он як!
Верещака_. Чому?
Цар_. Не гоцжусь. Нутро непiдходяще.
Гусак_. Хитре?
Цар_. Чого там! Нi над чим хитрити.
Пасiчний (до Верещаки)._ Чули? Самокритика.
Верещака_. Оригiнальне. (До Сiрина.)._ Хоче бочком на дурничку
проскочити в дiйовi особи, в геро?.
Гусак_. Чорта лисого!
Верещака_. В колгосп, мовляв, не хочу...
Цар_. Не хочу.
Верещака_. Точно... I хочу непомiтно обернутись в позитивний образ.
(Запису?)._
Цар_. Не криюсь - хто не хоче! Трудно зараз бути в негативi: анi тобi
сльози, нi каяття, нi путнього слова Самi злочинства сиплються з тебе, як
з торби.
Верещака_. Перехiдний момент.
Цар_. Мабуть, що так. Племiнник мiй, професор фiзики в Ленiнградi, член
партi?, так той аж звiдти бачить, що я за один. Пише менi недавнечко в
листi...
Сторчак_. Сам читав!
Цар (да? Сторчаковi листа)._ На, читай уголос... Пробачте -
неписьменний.
Сторчак (чита?)._ "Повинуючись загальному гiдростатичному закону, ваше,
дядьку, селянське старовинне ?ство не зовсiм вiдповiдно ще розташувалося в
новому полiтичному сосудi, в який його судьба перелила, вповнi ще прийняло
його модерну форму. Деякi молекули уашого ?ства ще iте вляглись рiвнобiжне
стiнкам отого сосуду i мусять довго ще стирчать куди i як попало..."
Цар_. Ну, що ви скажете! Мовчу, бо правда.
Верещака_. Пiдводить наукову базу.
Пасiчний_. О, вiн ще й фiлософську пiдведе.
Цар_. Якщо дозволите. Для того i прийшли.
Верещака_. Тiльки без хитрощiв, одверто...
Цар_. Попробуем. Так от що, товариство.
Верещака_. Ну-ну...
Цар_. Ми люди iндивiдуальнi, укра?нськi, i до колгоспу йти ми не
хотiли.
Скидан_. Ми теж укра?нський народ. I вас пита?мо:
хто вас просив де нашого колгоспу?
Цар_. Нiхто нас не просив. Загнав був нас Гусак Харко.
Гусак_. Брешеш!
Сторчак_. Еге! Взяв на переляк, чортяка.
Цар_. Загрожував свободi нашiй i життю.
Гусак_. Брехня!
Цар_. Давайте так розiйдемось, товаришi: все, що було куркульське,
папське i людське, - всi грунти i води, одне слово, берiть собi, колгоспу.
Нам, одноосiбникам, нехай лишиться тiльки наше.
Гусак_. Хто пiдпалив сiльраду?
Цар_. Не палив, не знаю. Я нездатний щось там запалить чи знищить.
Зробить щось добре я здатний.
Скидан_. Я теж так думаю.
Цар_. За те ми тебе й поважа?мо, хоч i розходимось.
Скидан_. Чому?!
Цар_. Ми, бачте, люди iншi. У вас всесвiтнiй iнтерес, ми ж люди окремi.
Малого iнтересу люди. I смисл життя ми бачимо в малому iнтересi, в сво?й
окремостi, сказать би.
Пасiчний_. Себто?
Цар_. Ви хочете зробитись робочими на всiй землi, а ми - властителями
клаптикiв земельних.
Верещака_. Он куди загина?!
Скидан_. Записуйте. Не скрiзь почу?те таку одвертiсть.
Верещака_. Властителi клаптикiв! Це ж цiлий образ! У двох словах вся
постать.
Сторчак._ Пишiть - властителi й любителi землi.
Пасiчний_. А ми хiба не любимо землю?
Цар_. Ви перестанете ?? любити, лаяти й клясти чи за не? молитись, бо
трудодень i трактор цього не потребують.
Тихий_. Неправда!
Скидан_. Неправда!
Трубенко_. Неправда!
Гусак_. Куркульськi брехнi!
Пасiчний_. Ми землю любимо новою, вiльною любов'ю нових властивоетей,
без лайки й прокльонiв одноосiбника-раба!
Сторчак_. Побачимо!
Скидан_. Побачите. Ось заженемо ваш сектор на болото.
Сторчак_. Нiчого. Хоч у болотi, аби наше. Така людська природа.
Пасiчний_. Фiлософ. Природу треба чистити, щоб не змарнiла в бур'янах i
хащах випадкових.
Цар_. Почистите, я бачу, ви природу так, що згине, мабуть, i краса ??,
i тиша.
Скидан_. Досить тишини! Ми на природу винесемо план.
Пасiчний_. Природа без науки й плану загине вiд таких любителiв, як ви.
Так гине лiс, коли його возлюбить шашiль.
Скидан_. Ми прагнемо життя нового, значить, i ново? краси.
Входить художник Безверхий._
Безверхий_. Замовкнiть! Не говорiте мне хоть про красу! Невже ви й про
красу можете щось сказать?
Скидан_. Де вже нам!
Безверхий_. Свинарник довжиною в пiвтораста метрiв, яким ви згидiли
пейзаж з мого вiкна. Оцей свинарник, я вас питаю, е вiн красивий чи нi?
Ваша робота?!
Уляна_. А чим вiн поганий?
Безверхий (до Уляни)._ Не ваше дiло!
Скидан_. Ви дивитесь на свинарник збоку, а я зсередини. До речi, ви
всерединi свинарника були?
Безверхий_. Що ви цим хочете сказати?
Скидан_. Всерединi це не свинарник - готель свинячий, слово честi.
Безверхий_. Начхать я хотiв на ваш готель! (До Верещаки)._ Ви
понiмаете, що делается здесь?
Верещака_. Верещака.
Безверхий_. Той самий? Дуже при?мно!
Безверхий_. Ви понiмаете, какой пейзаж згидiли з вiкна? Вот так вот -
р?чка, вот. Тут кустiки, вот здесь вот верби по лугу. Потом река делает
такую, вот смотрiт?, загогулiну, ну, то есть, батенька, красота
невероятная!
Верещака_. Дiйсно...
Безверхий_. Да пет. Слушайте. Ви слушаете? Вот. Прi?зжаю з города: пу,
зашли соседi - Запорожець, Кошовой, Гаркавий. Да... Обедаю. Випиваю, так
сказать, рюмку водки, терновки, знаете лi, виходжу на балкон, лягаю, у
меня, знаете лi, такая, вот смотрiт?, лежа?точка вот здесь вот... Да...
Нет... Ага! Лягаю, смотрю вперед - свiнарнiк! Сто двадцать метров. Не
вандалiзм!?
Скидан_. А ви б, Федоре Григоровичу, свого проекта подали.
Безверхий_. А ви меня просiлi?
Скидан_. Просив.
Безверхий_. Значить, я забил. У меня артерiосклероз i мiокардiя вот
здесь вот. Забил.
Скидан_. А я не забув. Склерозу в мене нема.
Безверхий_. Вот i жiвiте з кабанамi. Я больше в вашем селе не жiлец.
Довольно свiнарнiкамi портiть ландшафти!
Уляна_. Чого ви за свинарник учепились? Не так поставили! Загогулину
йому закрили!.. Так забiжiть з другого боку та й милуйтесь. Все одно
гуляете та корiв малюете.
Безверхий_. Не твойо дело. (До_ Верещаки)._ Слишали? Пришла в
правлiння... дама!
Уляна_. Хто дама? Я дама?
Безверхий (до Верещаки)._ Ну, ви посмотрiте...
Уляна_. Люди добрi, чули? Дамою мене узвав!
Нечитайло_. Ну, й узвав, сатана тебе не вiзьме!
Уляна_. Яка я дама? Причастуюсь!
Безверхий_. Ну вот. Видiте?
Уляна_. Я робоча жiнка, а не дама.
Безверхий_ (до_ Верещаки)._ Вот вам тiп для комедi?.
Уляна_. Для кумедi?? Для яко? кумедi??.. П'ять лiт корiв малю? та
горщики па закладках! (До письменника). _А вчора йду з роботи. Так
натомилася. Дивлюсь: аж вiн малю? будяки, що я не дополола. Не глум! Я
будяки полю а вiн малю?! I стида ж не ма?, а ще за границею був!
Безверхий_. Я ухожу. Не желаю бить предметом глумл?нiй... (Щеза?)._
Тихий_. Образився.
Нечитайло. _А-а! Смi?ться з мужикiв.
Тихий (до Верещаки)._ Скажiть, давно хочу спитати пробачте...
Верещака_. Прошу.
Тихий_. Чого це деякi письменники да, кажуть так дисати стали тугувато?
То ж було колись, скажiм ось Гоголь чи той, як його...
Трубен_ко_. Граф Толстой!
Тихий_. Граф Толстой! Граф Монте-Крiсто. От писали!
Верещака_. Ну, бачте, сучасникам це завжди так зда?ться. Знову ж, були
iншi вза?мини. Епоха була iнша.
Демид_. Монополька?
Верещака_. Епоха! Час такий! Доба! I потiм, всi вони отi письменники,
були продуктом...
Демид_. А, так! Були продукти, а де вони?
Тихий_. Да не про те йде мова. Вони ж були пани? Робить ?м нiчого, от,
гуляючи собi, й писали. Вiрно я кажу?
Верещака_. Не всi. Проте жили без навантаження Тематика також була не
завжди актуальна, легка. Не те що в нас.
Демид_. Еге. Що за день напишуть, те за нiч покурять Легкий тютюн!
Верещака_. Який тютюн?
Тихий._ А такий, що от, примiром, кажуть, що Пушкiн так проти самого
царя писав. А Шевченко навiть проти царицi. А зараз вiзьмеш книжку, проти
кого ви пишете ?? проти чого...
Демид_. I бомага не та якась... Не згорнуть, не закрутить... Самi
цатрети.
Верещака_. Цiкавi настро?... Хм...
Тихий_. А ви не хмукайте. От ви. Проти чого ви пишете книги?
Верещака_. Мо? книги... Нi проти чого... Пишу тiльки за.
Тихий_. Дак тодi нащо ?х писать? Всяке ж письмо пишеться щось проти
чогось. "Тiльки за"! Хитра штука!
Уляна_. А тобi яке дiло? Чого ти до людини причепився?
Нечитайло_. Уже в лiтературу лiзе. 133
Верещака (тихо до Сiрика)._ Цей дядько сводоч... (До Тихого, побачивши
два ордени Червоного Прапора), _Пробачте, за що у вас ордени?
Тихий_. Тепер такi часи, що всi ми мусимо одне одному помагать. От я й
кажу письменнику...
Уляна_. Так ти ж неграмотний. Ти книги тiльки куриш.
Тихий_. Оце хiба що так. ?диний твiй проти мене аргумент. Освiта у мене
вечiрня. А пишуть все-таки не так!
Уляна_. Ну, що ти скажеш!
Тихий (до Верещаки)._ Були дiла й на ордени.
Верещака_. Ваше прiзвище?.. Пробачте...
Тихий_. Тихий.
Верещака_. Товаришу Тихий, коли б, спираючись на свiй
критико-лiтературний досвiд, ви не курили книжок, а, скажiмо, були
культурною людиною, про що б ви книгу написали? Ви про це думали?
Тихий_. Думав.
Уляна_. Ну, скажiть на милость!
Тихий_. Я не писав би про царiв, тиранiв чи великих персон. Я склав би
книжку або казку про отакесеньку людину, що признача?ться на посаду, для
яко? в не? ум голови не хвата?. I як ота людиночка... Як усе в не? зразу
_пiшло обертом. Була неначе не дурна - показала дурiсть. Весела й привiтна
була - стала гордою i мовчазною. Була сором'язлива - стала категоричною.
Була чесна - почала пiдробляти покажчики. Мало того, зробилась нещасливою
i почала вже, прах би ?? взяв, наводити нудоту на всiх, хто ?й пiдляга?.
Верещака_. Он як! Ну, вам, дiйсно, дай освiту...
Тихий_. Про пашу освiту не турбуйтесь. Частично можна землю обробляти i
без ?вгенiя Онегiна й Тетяни. А от кому б я негайно зажадав освiти, - так
це начальству, районному i навiть сiльському. I не тiльки вищо?, а й
середньо?.
Верещака_. А для чого тодi середня?
Тихий_. А для того, щоб середина була в пропорцi?. А то часом
трапля?ться: голова з вищою освiтою, серце з нижчою, а шлунок зовсiм
темний i потребу? багато харчу i дорогих напо?в.
Гусак_. Ти на кого натяка?ш?.. Я тобi пригадаю цю балачку, писатель!
Демид_. А от скажiть менi, товаришi, чого це в нашому районi да така
бiднiсть у моду пiшла? То ж колись, скажiм, одне багате, друге, дивись,
бiдне. От бiдне щось заробить у багатого. А зараз i бiднi - бiднi, й
багатi - бiднi, начальству все мало. Вiтряки розорили...
Тараси_к_. У вас, дiду, дрiбнобуржуазна психiка.
Де_мид_. Га?!
Тараси_к_. Психiка, кажу, у вас буржуазна i дрiбна.
Демид_. Помовчи, шеф!
Верещака_. Цiкаво. Чудесний матерiал.
Демид_. Га? Що кажете?
Тарасик_. Кажуть, що ви контрреволюцiонер i пережиток капiталiзму,
дiду.
Демид_. Що?! Сибiр нашого царя! (Кида?ться до Тарасика)._
Тарасик тiка? повз Скидана, що з'явля?ться у дверях._
Скидан_. О, вже зчепились, вояки. Ой бiда менi з вами... Сiдайте, тату,
отам або приляжте. Ну, що ви, ?й-богу... (До Верещаки)._ Прошу пробачення.
Верещака_. Ну, що ви! Будь ласка. (До Сiрика)._ Чудесний тип для сцени.
Обов'язково вставлю в п'?су.
Демид_. Як? Куди приставите?
Тарасик_. Вони хотять показати вас у театрi. У вас дрiбнобуржуазний
тип.
Скидан_. Ну, Тарасе...
Демид_. Ага... Он як... Ось воно куди карлючка закандзюбилась! Дрiбний,
кажете, тип, на сценi? Ну, спасибi
Мар'яна_. Куди ви, батеньку, не треба...
Демид_. Дочко, не держи мене.
Скидан_. Ну, що ви, тату!
Демид_. Нi, дiти, вже я вам не тато.
Мар'яна_. Ну, тату, ну, а хто ж ви?
Демид_. Хто я?..
Скидан_. Ну, годi. Хочете, поб'ю Тараса? Нехай поплаче трохи, лобуряка.
Тарасе!
Тарасик_. Я тут. Ударте, дiду.
Мар'яна_. Може, гниличок би чи яблучка з'?ли?
Демид_. Ви чули, хто я?
Мар'яна_. Та то ж письменник щось там ляпнув. Вiн одмежовуеться,
татуню. (До Верещаки)._ Скажiть щоиебудь.
Демид_. Не батько я. Я дрiбний буржуа на сценi вже, а не в старенькiй
хатi, що ?? сам колись зробив руками оцими. Тодi що вас на свiтi не було.
(Виходить на авансцену)._ Так, оцими руками. Тодi ще ?х на свiтi не було.
Давно живу, i, може, справдi, вже не людина я, а соцiальний знак, артист
який, а це все, може, сцена, а не моя хатина, що був зробив ?? руками
оцими лiт п'ятдесят тому назад. Усе життя нужденне i злиденно ненавидiв
свою я дрiбнiсть буржуазну, плазуючи з худенькими волами по дрiбних
нивках, мов по латочках, за дрiбнi грошi, не за капiтал, та у дрiбному
потi, з дрiбними дiтками, що ?х було тринадцятеро, дванадпятко господь
собi яабрав, оплаканих дрiбненькими сльозами... Оце-то те... Пройшли мо?
лiта, i день мiй звечорiв, i я на сценi ось, i жаль мене бере. Не я був
дрiбний буржуа! Дрiбпа була доля. Здрiбнила все мо? життя. Здрiбнила розум
мiй i почуття. I мiй талан... Га?! Де ти, мiй талане? Тебе ж я, певiю,
мав, хоч i неграмотний. Та приорав чи, мо, забув у борозенках папських? Чи
на шляхах чумацьких? Чи по шинках поганських? Талане мiй, привидься!..
(Пада?). _Мар'яна. Таточку!.. Померли... Петре!..
Вбiгають Олена i Ларися._
Скидан. (бачить, що Верещака запису?_)._ Пишете? Пишiть: помер великий
артист па дрiбних ролях. Помер письменник чи поет нездiйснений, плугатар
добрий, батько мiй...
Уляна_. Грушки любив. Оце йому гниличок принесла.
Олена_. Та ще любив спiвати. Все, було, спiва?. Де ото не робиш, чути:
"Гей, у полi вiтер вi?, а жито зеленi?, а козак дiвчину та вiрненько
любить, та зайняти не смi?". Демид, царство небесне.
П_латон_. Пригадую, колись, ще парубками, ви?деш у степ було, а степ
широ-окий, широкий! До самого Криму, та до Кубанi, та Молдавi?, так ото
переспiва?мо всiх пiсень та й почнемо самi придумувати. Оце "Ой у полi
вiтер вi?" од Демида пiшло, потiм "Над рiчкою бережком iшов чумак з
батiжком, гей, гей, долю доганяти, гей..." Потiм... той... Багато.
Позабував уже. Таких пiсень письменники, куди...
Олена_. Де там ?м. Тепер ось радiо пакашлюс для всiх.
Ларися_. Любили вони добре слово.
Уляна_. А що вже до роботи...
Мар'яна_. А правда, тiточко... Великий був трудар! А гарнi якi,
гляньте. Посмiхаються.
Уляна_. То його душечка полинула... Хоч тепер нема, кажуть, раю. Куди ж
полинеш?
Олена_. Та, кажуть, що й душi вже нема... Петре! Чи ви, писателю! Як же
так, що скiльки людива терпiла...
Верещака_. Матерiалiзм доводить, що рай, 1 пекло i так звана душа - це
вигадки попiв.
Олена_. А що ж отут? Було, i от нема?!
Верещака_. Рефлекс...
Платон_. Ну, це як у кого. Людина душевна - душа. А вродиться казна-що,
дак там уже то, що пи кажете. Всяке створiння! (До Демида)._ Вiчна тобi
пам'ять, добра душа человiчеська!
Мар'яна_. Як смутно! Нехай було б саме лише пекло, аби був той свiт...
Петре!
Скидан_. Не знаю, Марисю. Мене хвилю? цей свiт, а не той. Я бачив пекло
на землi, i раю хочу я також земного, i вiрую в земний домашнiй рай.
Чути, як нароста? широкий урочистий спiв на дорозi._
Тараси_к (вбiга?)._ На Днiпрельстан ?дуть, тату! А прапори червонi!..
Дiду!.. Ой!..
Скидан_. Завiсу!
Завiса_
ДIЯ III
КАРТИНА ЧЕТВЕРТА
В правлiннi колгоспу. Чимала кiмната. За вiкнами майдан. Чути десь
спiви. Гудок пароплава з Дйiпра._
Чорнота_. Чули? Великий, кажуть, недосiв по всiй Укра?нi? Щось буде...
Гусак_. А що буде? Ти звiдки зна?ш?
Чорнота_. Учора я спинився прикурити пiд дверима ячейки... Чую...
Гусак_. Про мене говорили?
Чорнота_. Тiльки й було мови. I нiби казали, що ви винуватi, а в чiм
саме, не дочув. Далi Пасiчний розповiдав письменниковi, що ви... Ось тут
записано (Чита?) _"Гiбрид..."
Гусак_. Що-о!?
Чорнота (чита?)._ "Гiбрид Хлестакова, Смердякова i Держиморди
переходово? доби до комуаiадiу".
Гусак_. Здорово. А що воно таке?
Чорнота. _Не казав. I ще балакали, що ви великий... ой... так якесь
слово вродi хама...
Гусак_. Ну, ти!..
Чорнота (чита?)._ "Хамелеон!" Гусак_. Тю!.. Что такое!?
Входить_ Сторчак._
Сторчак_. Я знаю, що це. Зависть людська.
Гусак_. Абсолютно. Справдi. Хто заготзерно? Я! Райкооптах? Я! Рай!..
Будуть заздрити.
Сторчак_. Мар'яна крутить Скиданова.
Гусак_. Нехай. Вона ще покушту?. Недовго ?й робити з мене дурника.
Сторчак_. А ти не слухай.
Чорнота_. Докрутиться...
Сторчак_. Веди свою лiнiю. Я не знаю в правлiннi колгоспу друго?
людини, як ти. I що в тобi дорогоцiнне - категоричнiсть рiшень. Коли ти
повелiв жiнкам зарiзати зразу уищу курок на майданi в спеку, то хоч кури й
завоняли майдан, я подумав: оте? кооптах! Нiхто не мiг його переконати,
аби не рiзати зразу! Акт об'?ктивно помилковий...
Гусак_. Да! Не встиг поскубти, поiiiмаеш.
Сторчак_. ...але ж який розмах i твердiсть!
Гусак_. Ненавиджу вагання й сумнiви! Раз я начкооптах, хто краще мене
зна? птицю?!
Сторчак_. Нiхто, категорично... От тiльки чому ти, Харко, не партiйний?
Анкета чиста, рiд злидарський. Тебе б поставити па колгосп! Дати тобi пару
заступникiв розумних, - от двинули б дiла!
Входить_ Скидан._
Скидан_. Все двига?ш, iндусе? Що за дiла?
Гусак_. Тут знов куркульня, нонiма?ш... (До Сторчака й Чорноти)._
Вийдiть з кабiнету! Чорт вас понаносив! Ну!!! Чорнота. Пробачте...
Чорнота й Сторчак виходять._
Скидан_. Не кидайсь на людей!
Гусак_. На яких людей? Тебе ж од нечистi оберiгаю. (У дверi)._
Пiдождiть там... банда. (До Скидана)._ В колгосп уже хотять, Чув, що
говорили! "Двинем дiла-а!" Ну, я - нi! Хай покрутяться!
Скидан_. Все крутиш...
Гусак_. Хай коней приведуть i корiв, що порiзали... Складнi у нас
вза?мини, Петре. Поглянути збоку - вороги, що тiльки й мрiють учепитись
один в одного.
Скидан_. Чого там...
Гусак_. А справдi - велетенська сила! Вже дiйсно ми з тобою, як риба з
водою.
Скидан_. Поменше б ти воду каламутив...
Гусак_. Петре, ти знов... Ну... Ну, бува?! Представники сидiли з
центру... Ну, хвастонув...
Скидан_. Хвастонув... А представник собi десь хвастоне... Якраз там, де
потрiбна абсолютна точнiсть!.. Яке нещастя ти принiс колгоспу. Сам сатана
б не придумав.
Гусак_. Ну, що ти!.. Панiку вчиня?ш...
Скидан_. А, ну тебе! Одна хвилина хвастощiв дурних, i над селом неначе
чорна хмара повиса?. Я по?хав.
Гусак_. Куди?
Скидан_. Викликають в район. Може, пощастить хоч трохи поправити.
Гусак_. От шарпанина! Не дають работать... (Виходить)._
Входить Мар'яна._
Мар'яна_. Петре, ось вечеря й снiданок на дорогу.
Скидан_. Спасибi, Марисю.
Мар'яна_. Як невчасно ти ?деш, Петре.
Скидан_. Мушу ?хати.
Мар'яна_. Чутки поганi йдуть!..
Скидан_. Знаю.
Мар'яна_. Цар мовчить. Вже Нечитайла переманили до себе. Три днi з хати
пе виходять обо?. Щось готу?ться.
Скидан_. Нiчого. Сил вистачить, не бiйся.
Мар'яна_. Коли я з тобою, не боюсь нiчого. Яка в тебе гарна рука.
Широка.
Скидан_. Для нашого дiла потрiбна широка рука.
Мар'яна_. Ой... Я так люблю тебе. Петре, так люблю... Так мене тягне до
тебе.
Скидан_. I я.
Мар'яна_. Пусти, на роботу спiшу... Вертайся швидше. Будь здоров.
Скидан_. Будь здорова.
Скидан виходить, входить Гусак._
Мар'яна_. Ночi по спить... Що ви наробили? Хто вас просив гукнуть iiа
зборах оте страшне число?
Гусак_. Не тво? дiло.
Мар'яна_. "Пропоную чотири тисячi центнерiв!" Де ваша совiсть?
Гусак_. Не тво? куркульське дiло!
Мар'яна_. Людське, народне дiло. Ви збiльшили хлiбоподаток вдвое.
Гусак_. Брехня! План був занижений!
Мар'яна_. Неправда! Високий план подав Петро. Найвищий!
Гусак_. А чого ти мовчала? Чому на зборах нiхто не заперечував?
Мар'яна_. Як заперечувати, коли ви зразу, не переводячи духу, гукнули -
хай живе те-се-друге-трет? i почали плескати в долонi.
Гусак_. А письменник що сказав пiсля мене?
Мар'яна_. Спiвав, як соловей. А що вiн зна? про хлiб? Чим бiльше, тим
краще, - так йому зда?ться. А куди бiльше, що краще!?
Гусак_. Прошу не заважати. У мене збори i посiвна на носi.
Мар'яна_. Рiзне ви сi?те з Петром. Вiн сi? хлiб для держави. Ви -
плутанину... Який був настрiй у колгоспi! Свято! Ви нам свято обернули на
страх i тривогу. Заждiть... Прийде на вас управа... (Виходить)._
Гусак_. Е-е! Он як! Лякають! Позвольте, де це я? В куркульськiм
таборi... Нi-i! Я зiб'ю з тебе гонор, Скидане. Ти ще не раз проклянеш тут
життя. Подума?ш, пророк явивсь!
Стук._
Хто там?!
Сторчак (входить з Чорнотою)._ Ви мусили прогнати нас, як наволоч.
Гусак_. Прогнав таких, якi ?.
Сторчак_. Будь ласка. Ми так розумi?мо стан: якщо на даному етапi нас
треба зневажати, зневажте краще ви, Харитоне Ригоровичу, анiж хто iнший.
Ми вас вважа?мо за друга. Робiть, що хочете, - ми вашi.
Чорнота_. Не тiльки ми. Вважайте, пiвсела.
Гусак_. Чув уже, чув... З колгоспом все одно не вийде.
Чорнота_. Знов Скидан?
Гу_сак_. Мар'яна пiдвернулась. Радила вигнати вас зовсiм з села.
Чорнота_. Ну, що його робити? Я... Я пропаду, а вб'ю ??, ?й-богу!!! При
першiй зустрiчi!
Гусак_. Ну ти!!! Мурло. Щоб я не чув етих розмов!!! Бандит.
Сторчак_. Дурню!
Гусак_. Ти де знаходишся!? В державнiй установi!
Чорнота_. Пробачте.
Гусак_. Палiй проклятий! В Сибiр зажену!
Сторчак_. Ну, Харитоне Ригоровичу, не кричiть. Бережiть здоров'я для
держави... Ой, пе бережуть керiвники здоров'я! Пропадем, ?й-богуi
Гусак_. З вами набережеш... Щось у мене справдi...
Сторчак_. От бач. Присядьте, прошу вас... Серце. Ай бiда!.. Дiло тут,
звичайно, не в розпачливих вигуках Чорноти. Зрештою, кожна людина якось
умира?... Що Мар'яна? Тут треба ширше дивитись.
Гусак_. Он як...
Сторчак_. А як же! Вся сила в ньому, а не в Мар'янi. I яка сила! Хiба ж
учора не сказав, коли ми натякнули що будемо жалiтися, - я, каже, тут
начальник!
Гусак_. Ну, вiн не так сказав, неправда.
Сторчак_. А ви намотайте на ус. Дiло ж не в правдi, а в
правдоподiбностi. А правдоподiбнiсть завжди десь ме_?ку? з правдою, як
кара з провиною... Хiба не помiчали?
Гусак_. Цiкаво... Ну-ну...
Сторчак_. Харко Ригорович... побережи здоров'я. Я сам аа тебе все
скажу! Вiн тебе ненавидить, i ти його. Iнакше бути не може. Значить,
комусь кiнець... Треба щось дiяти. I не стрiляти ж, господи прости?
Гусак_. А що робить?
Сторчак_. Зпищи його бездоганнiсть. Вiн бездоганний - ось бiда. I
щасливий. I це вiдомо всiм. I в цьому його сила.
Гусак_. Усiх пiдiбгав пiд себе.
Сторчак_. Навпаки. На взводi всiх трима?. Чим? Силою щастя. Вiн весь
обернений до людства отсим щасливим, боком.
Гусак_. Да-а...
Сторчак_. А хай от, скажiмо, пiзна? вi?? скорботи особистi. I хай його
побачать люди зi сторони пеiцастя Журби йому!.. Хай вiн страждання пiзна?!
Гусак_. Яке?
Сторчак_. Яне завгодно. Важно, щоб вiн перестав бути щасливим. I
тодi...
Гусак._ ...зробиться ще дужчим.
Сторчак_. О нi! Журба ще не пiднесла нiкого в свiтi й не змiцнила. Та
ще коли поверх журби пустити клевету.
Гу_сак_. Одмете.
Сторчак_. Другу! Третю!.. Десяту!.. От вiн служив у ГПУ на афганському
кордонi. А хто поручиться, що вiн не шпик афганський?.. Вона ж куркулихою
була п'ять рокiв? Прикиньте... Зважте...
Гусак_. Дурницi.
Сторчак_. Дурницi? Хай спросту?. Знаки клевета зостануться ж на ньому.
Та ще коли по полю наклепу розкидать клятви в вiрностi. О-о!.. А
Мар'яна... Колгосп ?? любить. Вона передовичка. Чиста... Ну, вона може
перестати бути чистою. Стане теж аморальною... Потiм можна взагалi...
Головне, щоб вiн спустошився.
Гусак (риючись у паперах)._ Крупно, крупно. Прямо артист... Що за
напасть?! Загубив десь iнструкцiю... Ну, к чорту!..
Сторчак_. Домовились!.. (Iде з Чорнотою до дверей)._
Гусак_. Да! Попереджаю: на зборах може статись так, що буду крепко
лаяти.
Сторчак_. А може, й навпаки. Сьогоднi збори розпочне зна?те хто?
Печитайло. Ми вже домовились учора. Видасть Скидановi таку правду, що
голова пiде обертом.
Сторчак i Чорнота виходять._
Гусак_. Як глибоко проник у мою душу класовий ворог. Чита?, як у
книзi... I, певно, дума?, що вже мене купив. Ну нi-i!.. Зробить сво? дiло
- ф'ють! Iнакше дiйсно... Фу, гидота... (Знайшов iнструкцiю)._ Знайшов,
слава богу. (Виходить)._
Входять секретар_ партбюро Пасiчний, Верещака, Дробиньский._
Дробинський_. Вигура ?де!
Пасiчний_. Нарештi... От порядки!.. Третiй день зриваються загальнi
збори. Де це видано!
Дроб_инський_. Тихо... йде... Здрастуйте!
Входить Вигура._
Вигура_. Сьогоднi виведемо па чисту воду раз назавжди. Досить!..
Привiт... Не думав я, що ваш Скидан... Де Скидан?
Пасiчний_. В район покликали.
Дробинський_. Вернуть?
Вигура_. Негайно...
Дробинський хутко виходить._
Не поздоровиться кому-небудь на зборах. Вже чортзна-що тут завели.
Родинний альянс з куркульством! Незаможникам рота затуляють!
Пасiчний_. Цього нема.
Вигура_. Без заперечень! Одповiсте, коли вас запитають, товаришу
секретар. (До Верещаки)._ Найбiльш прогресивна бiднота вже стогне, ??
затискають у правлiннi.
Пасiчний_. Нема таких. Я заперечую.
Вигура_. Можу нагадать. Про Гусака забули?
Входить Дробинський._
Дробинський_. Пробачте. Збори починать? Пасiчний_. Iдем.
Входять_ Платон Шерстю_к i Тихий._
Пасiчний_. Прошу вас... пiсля зборiв.
Вигура_. Постiйте. Треба вислухать. (До Шерстюка). _Вам що?
Шер_стюк_. Ми тут, порадившись, прийшли до вас просить, товаришу
Вигура. З нагоди вашого при?зду...
Вигура_. Що саме?
Шер_стюк_. Чутка йде, нiби Гусак до партi? заяву пода?.
Пасiчний_. Подав уже.
Вигура_. Ага, iнтересно... Ну-ну...
Шерстюк_. Так... I що його настановлюють не то заготскотiшою, не то
заготзерпом?
Вигура_. Посади ще не визначали. А що?
Шерстюк_. Дак ми от просимо, пробачте, його в ячейку не приймать.
Вигура_. А хто це "ми"?
Тихий_. Куток наш... Безпартiйна групировка...
Вигура_. Групировка?.. (До Верещаки)._ Ви чули? Ось!
Шерстюк_. Його сусiди, одне слово.
Вигура_. Он що... Ви ма?те на Гусака матерiал?
Шерстюк_. Як?
Верещака_. Може, вiн десь там щось зробив?
Шерстюк_. От iменне, що не зробив нiчого, да чи навряд i зробить.
Тихий_. Вiн тiльки язиком галака? усюди.
Верещака_. Може, Денiкiну, Петлюрi чи, мо, гетьманцям помагав?
Шер_стюк_. Та нi, сказать би, й не помагав нiкому.
Вигура_. Нацiоналiст, троцькiст?
Тихий_. Нi.
Вигура_. Право-лiвацький блок?
Шер_стюк_. Не блок.
Вигура_. Саботажник?
Шер_стюк_. Нi.
Верещака_. Церковник?
Тихий_. Нi, й до церкви не охочий. "Релiгiя - опiум для народу!" Тiльки
його й чути.
Вигура_. Невже шпигун Антанти?
Шер_стюк_. Нi, цього також не замiчали.
Вигура_. Так у чiм же дiло? Не помiщик же вiн?
Тихий_. Нi, бiдний, як i ми.
Шер_стюк_. Бiднiший злидень в десять раз.
Верещ_aка_. Ну, тодi хто, який же вiн?
Тихий_. Угадайте!
Шер_стюк_. Несамостоятельний.
Вигура_. Який?
Тихий_. Дурний, по-нашому. Мало того, батько був такий i дiд. Вся
фамiлiя кручена.
Верещака_. Стривайте. А вам яке?, власне, дiло до Гусакового розуму?
Шер_стюк_. Стiсня?мось, щоб часом непри?мностi не вийшло.
Вигура_. То ?сть?
Тихий_. В життi трапля?ться, хоча й не дуже часто... що отакi от
люди... Одним словом, ми стали помiчати в нього яскравий нахил до нерiвних
посад.
Шер_стюк_. Особливо до заготiвельних. А брехун!..
Тихий_. Точно. Помiтили за ним i цю тенденцiю.
Вигура_. Он як... Так що ви дума?те?..
Тихий_. Дума?мо, що вiн для вашого дiла негодящий.
Шер_стюк_. А жiнка! В хатi не метено. Дiти не вмиванi, а матюкаються,
отакi-от, на весь куток. Ну, прямо глум, ?й-богу...
Вигура_. Так! Ага... Ну, й що ви хочете довести?
Шер_стюк_. Нехай лиша?ться мiж нами в безпартiйних масах, бо все-таки
дурна людина в безпартiйному, сказать би, виглядi, на случай чогось там,
не така шкiдлива для суспiльства, як партiйна.
Тихий_. Короткi руки й голосок не той... Ага, ось i вiн! Здоров,
Харитоне!
Входить Гусак._
Гусак_. А що вам треба тут?! Хто вас просив сюди?
Вигура_. Народнi маси вам дають отвод, товаришу Гусак.
Гусак_. Хто? Якi? Що за маси?
Тихий_. Не гнiвайся на нас, Харко, i оставайся з нами в безпартiйних
лавах.
Гусак_. Чхати я хотiв на вашi лави!
Шерстюк_. Ну, Харитоне...
Тихий_. Чого ж ти ла?шся, дурний? У нас же все-таки вiльготнiш випить
щось, i закусить, i часом ляпнуть щось Харко...
Гусак_. Ви чу?те, куди загинають? Прошу занести в протокол!
Тихий_. Не кричи! Послухай... Харитоне!..
Гусак (до Вигури)._ Бачили? Диверсiя, клянусь!.. Я знаю, хто направив
?х сюди, - Скидан з сво?ю куркулихою. Не вийде!
Тихий_. Та годi... вигадав. Ну от, взяли б тебе i прийняли. Задереш ти
носа...
Гусак_. Я вас пiд суд вiддам!
Тихий_. Ну, зрозумiй ти, Харитоне! Товаришi, чи правду я кажу? Раз ти
такий, почнуть тебе перекидати з посади на посаду. Призначать випадково
десь головою колгоспу - от i пропав колгосп.
Гусак_. Чому пропав?
Тихий_. Бо ти дурак ?си, Харку. Не ображайсь. Якщо вже йде перебудова
свiту, ми мусимо й на дурiсть глядiти по-новому. Колись було приватна
дурiсть - не страшна бiда, навiть весела чудасiя. А от сучасна,
усуспiльнена глупота - це вже колективне лихо... на цiлий район.
Гусак_. Ах, он як! Добре. Допустим, я... не той... не зовсiм, да... А
моя пильнiсть невсипуща, а щирiсть?
Шерстюк_. Так все ж одно, -раз уже розуму в тебе не вистача?, будь ти
хоч трижди пильний, толк один: нема в тобi добра.
Тихий_. А активностi до бiса. От десь не доглядять - полiзеш ти вгору,
зробишся районним Гусаком, а там уже, не дай боже, полетиш на область...
Гусак_. Полечу!
Тихий_. О, бач!
Шер_стюк_. Скiльки ти бiди наробиш! Скiльки переплута?ш державного
плану! Розведеш бюрократизм, пiдлабузництво, крутiйство. Переведеш худобу,
реманент. Почнеш обдурювати вищестоящi установи. Да почнуть люди пiд тво?м
керiвництвом нудитися, та бiднiти, та опустяться в них руки.
Тихий_. Ти глянь навколо. Де тiльки погано в колгоспi, де бiднiсть,
непорядок, поганий врожай, там неодмiнно ти.
Гусак_. Брешеш, провокаторе.
Тихий._ ?й-богу, правда. Тепера наше всесоюзне дiло - суховiй,
довгоносик i ти. Хочеш, ми платитимем той подушне за нейтралiтет? Не
поступай, ?й-богу.
Шер_стюк_. Бери з нас гонорар на iждивенi??
Гусак_. Залиште мене, куркулi проклятi! Менi потрiбна партiя. Чу?те?
Тихий_. Ну, партiя тобi, може, й потрiбна, так ти ?й не потрiбний.
Верещака_. Золотi слова, ?й-право, запишу.
Тихий_. Простiть, може, не так сказав?
Верещака_. Кажiть, кажiть!
Тихий_. Партi?, Харку, потрiбнi люди не тiльки чеснi, а й розумнi,
об'язательно розумнi. Чув? Партiя - це комунiзм, Харитоне!
Шер_стюк_. А ги дума?ш - закритий розподiльний.
Тихий_. Еге. Ще, кажуть, Ленiн писав у "Правдi":
партiя - розум, честь i совiсть нашо? доби. I всi мусимо за партi?ю
йти. А хто з тобою пiде? I куди?
Чути спiв знадвору._
Людей ти не любиш, нiкого не похвалиш.
Гусак_. У мене принцип ? на це: людина вмре, тодi хвали. Жива людина -
бий, щоб кращою була, во!
Шер_стюк до Вигури)._ Ну що? Не правду ми казали?
Входить Дроб_инсь_кий._
Дробинський_. Ну, доки будемо ждать? Народ хвилю?ться!
КАРТИНА П'ЯТА
Загальнi збори па майданi. Народ хвилю?ться. Спiвають. Гомiн. В
президi? - _Скидан, Вигура, Верещака._
Сторчак_. Нехай говорить Мина Нечитайло! Нечитайла Мину!
Скидан_. Слово мае Нечитайло Мина.
Уляна_. Мина? Показились!
Кошовий_. Не йди, Мино! Хай Уляна! В не? язик довгий!
Чорнота_. Давай, Мино!
Скидан_. Товариш Нечитайло!
Уляна_. Та вiн же промовляти не вмi?! Все життя промовчав!
Нечитайло_. Помовч хоч тутечки. Не зли мене, ?хида. (Спиня?ться перед
трибуною i почина? ?? розглядати, нецовби вперше бачить)._
Голоси_. Ага! Не вилiзеш! Вертай цабе, чого став?
Нечитайло_. Чому отак боюсь я оцього трибуна? Невжче хто його
заворожив, ?й-право.
Запорожець_. Що, затенькало?!
Кошовий_. Раз пробував i я, вертаючись з поля, зiйти на не? уночi.
Ступив ногою, i зразу наче хтось мене поставив дубала, i щось само
говориться.
Нечитайло_. Чудна споруда.
Запорожець_. Це тобi не колодки й не клуня - балакать!
Нечитайло_. Бачу. Ето устройство ма? свою чиннiсть i спецiальний свiй
регламент. Чи вже тому, що високо сто?ш i душа в тобi возноситься, як на
стозi сiна, чи справдi хтось ?? заворожив... Уляно, одвернись хоч ти!..
Встромила очi.
Гаркавий_. Тихо! Тiтко Уляно, не заважайте оратору!
Сторчак_. Починай! Одверто й чесно, все, що дума?ш!
Нечитайло_. Дайте осво?тись. Багато вас, а я один отут.
Кошовий_. Бреши скорiш та злазь!
Нечитайло_. Не брешеться.
Скидан_. Припинiть жарти! Мина Нечитайло завжди каже правду. (До
Нечитайла)._ Кажiть!
Нечитайло_. А що казать?
Верещака_. Все, що зна?те.
Нечитайло_. А що я знаю?
Уляна_. Нiчого вiн не зна?. Злазь!
Верещака_. Ой i хитрий дядюгап!
Уляна_. А що ви на ньому побачили хитре? Рота ще не розтулив, уже
хитрий... Злазь, кажу тобi, Мино!
Нечитайло_. Ну, куди менi вiд тебе заховатись?!
Гаркавий_. Припинiть регiт! Годi спiвати, дiвки!
Скидан_. Тихо!
Гусак_. Регiт припинiть!
Гаркавий_. Дядьку Мино, не дражнiть людей. Невозможно дивитись на вас
равнодушно. Кажiть що-небудь.
Нечитайло_. Найшли оратора!.. Яку я правду звiдсiля скажу? Був у мене
один шматок хатньо? правди, - остався десь у хатi. А тут - неначе я й не
я. Я тут нiби вже iнший Мина, зовсiм не той, що в полчи в кошарi. Отут
ворушиться неначе iнша правда. Летять непаче новi мислi здалека i хочуть
промовляти до людства мо?ми грiшними i темними устами. Попробую казати...
Скидан_. Кажи! Кажи!
Кошовий._ Кажи! Кажи!
Верещака_. Кажи! Кажи!
Нечитайло_. ...та чи найду слова, достойнi сiятеля на трибунi? Чи знову
дам списать в мовi стенограми чудачка на смiх народам СРСР? Думка б'?ться
в нiмотi побутовiй. Нема? форми в мислях.- от бiда!
Голоси_. Нiчого, Мине! Говори бев форми, розказуй!
Нечитайло_. Господи благовдови!.. Годував я мовчки свiт, брати мо? i
сестри, i от на старостi оглядаюсь кругом, i видять мо? очi, що вже, казав
той, дiйсно, чоловiк один - не може. Час такий. Тому iду вiднинi до
колгоспу i всiх, хто любить чистоту душевну й труд, а еобою закликаю. Оце
i все. Вся моя промова.
У_ляна_. Ти ж дома казав, що не хочеш до артiлi!
Сторчак_. I нас водив за нiс, крутiй!
Гусак_. Прошу не реготати! Увага!
Уляна_. Iзроду, було, кажО? не пiду! Ще й одмовлятиму iнших, о! Що, не
казав?
Нечитайло_. Казав.
Кош_овий_. Отуди к чорту!
Сторчак_. Чистий провокатор!
Уляна_. Не срамися, Мино! Злiзай, з рундука i не смiши людей. Адже не
хочеш та!
Нечитайло_. Так. Може, й не хочу, враг би мене взяв, а йду.
Уляна_. Люди добрi!
Сторчак_. Крути, та не перекручуй, лукава душа!
Запорожець_. Побреши, побреши там!
Нечитайло_. Помовчте трохи! I брехнею мене ви не лякайте. Я чув колись
i вашi теревенi. Не хочу! Так!.. А йду!
Уляна_. Так як же так?
Нечитайло_. А так, що час уже до свого нехотiння поставитись якось
критично. Мало чого я не хотiв! Колись от не хотiв до школи, а тут ще
прiзвище красиве - Нечитайло. От i неписьменний, i лишивсь на смiх людям,
да ще, дурний, з тобою одружився.
У_ляна_. Ну от...
Нечитайло_. Годi!..
У_ляна_. Та де ж та правда, кажи-бо! Не мороч людей!
Безверхий_. Колоритна парочка.
Верещака_. Грандiозно. Комедiйнiсть з нього аж пре, розумi?ш... А
тiточка! Ой!
Ларися_. Вони смiються з вас, тату... Не смiйтесь!
Нечитайло_. Не смiйтесь, громадяни. Не так воно все просто i легко,
якщо вже правду говорити. Прийду додому ось, у хлiв, на коней гляну...
Скiльки столiть прожив я з ними у товариствi! Орав, пiснi на них спiвав ще
з дiдапрадiда, щедрiвки, колядки. (Почина? спiвать, хор пiдтягу?: "Ой пущу
я кониченька в саду")._ Отаке-то. Недаром нас середняками дражнять, коли
на одне ухо я слухаю розумнi речi про колгосп, а в друге - чорт нашiпту?
менi: не йди, не йди! Так куди ж менi подiтись, люди добрi?!
Скидан_. До нас!
Нечитайло_. Тодi я знов iду до хати, так хата - й та уже не та. Цепаче
вже не зовсiм i моя, хоча й моя. Неначе щiлини якiсь поробились, i стелю
наче вiтром одiрвало i понесло, i видно стало, наче так видно-видно i
тривожно. Не стало тишини. Сини з Донбасу пишуть, з Криворiжжя: "Не та
доба. Життя рвонулося вперед велетенським кроком, i нова суть лежить уже у
всiх наших дiлах".
Уляна_. Мино, схаменись. Ти ще нiколи так багато не говорив.
Нечитайло_. Думав.
Скидан_. Пригаду?те, дядьку Мино? Я казав: напишуть про вас
книгу-славу.
Нечитайло_. Яка там наша слава, Петре! Славна земля хай буде паша. А
нам не слави б ще, терпiння треба лiт на двадцять. А там Лаврiн уже
побачить, що й до чого.
Лаврик_. Там буде, тату, комунiзмi Оплески в президi?.
Нечитайло_. Записуйте, товаришу голова: громадяни Лаврентiй i Лариси
Нечитайло з батьком Миною i матiр'ю Уляною, з коровою, телям i коней пара!
Отак!
Уляна_. Так як? Уже!..
Нечитайло_. Скажи i ти щось до президiуму.
Уляна_. Куди?.. Ой...
Верещака_. Кажiть сюди ось! Нам! Народу!
Вигура_. Скажiть, пе стiсняйтесь. Тихо!
Уляна виходить на трибуну. Кланя?ться всiм. Поводиться урочисто, як у
церквi._
Уляна_. Поступаю до колгоспу тiлом i душею...
Гаркавий_. Тихо!
Уляна_. Поступаю всiм серцем мо?м, i помишленiвм, i всiма
внутренностями мо?ми. Щоб же були ми з вами дужi, здоровi вкупi та в згодi
i роботящi. Щоб радувалась i цвiла земля радянська i багатiла наша держава
робочохристиянська. (До президi?)._ А вам, за столом, пошли, боже, розуму
i стида. Щоб не обкрадували ви нас, i не обдурювали, та на добро
настановляли, та щоб не дивилися на нас вовками. Щоб не було у вас
похмуростi й крику до нас, а щоб були ви привiтненькi й уважительнi.
Верещака_. Абсолютно вiрпо. Молодець, тiтко! Продовжуйте!
Уляна_. I ще одне прошу вас.
Вигура_. Будь ласка.
Уляна_. Оставте менi дома хоч телятко!..
Смiх._
Нечитайло_. Ха-ха-ха! Отак смiюсь i я вкупi з народом над усiм на свiтi
й перший - над собою. Всi сво? труднощi i небезпеки, надi? i радiсть, все
життя усмiшкою вкриваю, затуляю.
Скидан_. ? пропозицiя обрати до правлiння нашого колгоспу "Пам'ять
Ленiна" нову колгоспницю Уляну Нечитайло! Тiтко Уляно!
У_ляна_. Не хочу! Не просiть. Не хочу.
Скидан_. Чому?
Улян_а_. Я добра. Я така добра та жалiслива, що не зможу вами керувати.
Бо доброта зараз, кому вона потрiбна?
Кошовий_. А ти позич ?? там Гусаку чи Вигурi!
Вигура_. Тихо! Голосуй, Скидан!
Скидан_. Хто за товаришку Уляну?
Уляна_. Так дайте-бо слово сказати! Владу вибирають. (До народу)._
Признаюсь, одна мепе турбу? думка...
Верещака_. Що саме?
Уляна_. А та, що скрiзь уже, куди не повернись, тiльки й чути - бий
того, бий цього, знищимо те, знищимо се, та все залiзною мiтлою та гарячим
залiзом, та геть попа, та церковне щось там геть, та геть неписьменнiсть,
та старого вчителя, та пiдкуркульника. Та все бий, та дерись за те, за се,
та ненавидь те, та корчуй залiзом, та бий усе...
Вигура_. А що ж, по-вашому, не бити?
Уляна_. Та, мабуть, бити... Хто ж каже не бити. Тiльки щоб оте биття
добра не затуляло. Не ожесточало людську дущу, дерi?.
Кошовий_. Ти дивись! Уже почина? вчити! Хе!..
Уляна_. А для чого мене вибирають? Щоб я терпiла, як Купрiян з Хомою
пиячать? Он, бач, позатулялись! Колгоспники... Пождiть трохи! Ось виберуть
мене в правлiння, болячки ви в мене вип'?те, гуляки... Я вам пропишу
самогон! (До президi?)._ До Безверхого все ходять пити. А той хiба ж не
намалював мене босу! Каже: постiйте, тьотушка, в решетом, так, нiби ви в
колгоспi вi?те мак. Так я стою, дурна, пiднявши решето, аж руки заклякли,
потiм дивлюсь на картину - боса!
Безверхий_. Так позвольте!.. Ви справдi були босi!
Уляна_. Ну, то що? Я не дiвка, щоб мене босу малювати.
Вигура_. Возмутительно! (До_ Безверхого)._ Де ви бачили босу
колгоспницю?! Я цiлу область про?хав, нi одно? не бачив. Будьте любезнi
прималювать ботинки!..
Безверхий_. Iскуству нужнi ноги, а не ботiнки!.. (До Верещаки)._ Ну...
вот i занiмайтесь...
Гусак_. Тихо! Годi там спiвати, дiвки!
Скидан_. Голосую!
Кошовий_. Нехай перед голосуванням скаже Мина ?? характеристику i
автобiографiю, аби всiм було видно, яка вона i що за женщина.
Нечитайло_. Вибирайте, побачите. По-мо?му, для вас якраз.
Скидан_. Хто за товаришку Уляну?
Гусак_. Даю отвод!
Вигура_. Пiдстави для отводу?
Гусак_. Вона троцькiстка!
Уляна_. Яка?
Гаркавий_. Тихо! Полiтична справа!
Уляна_ Ой!
Гусак_. Вона хова? в коморi портрет iуди Грецького!
Уляна_. Не ховаю, брешеш!.. Ой пробочну!..
Гусак_. Ага, троцькiстське охвiстя!..
Уляна_. Брешеш! Хвостата твоя жiнка. Не ховаю! Я тим патретом накриваю
глечики з молоком.
Нечитайло_. Казав я тобi: вики-нь чорта з комори! От...
У_ляна_. Жалько викидати! Я за нього грошi платила. Голосуйте вже, не
дражнiть мене!
Скидан_. Хто за?.. Одноголосно? Один проти.
Нечитайло (про себе)._ Один утримався.
Скидан_. Уляно Григорiвно, просимо до президi?, сюди!
Уляна йде до президi?._
Кошовий_. Ну, Мино, тепер держись!
Нечитайло_. А що менi? Держiться ви.
Уляна (пiдiйшовши до президi?. До народу)._ Забула вам сказать, що я ще
й боязлива.
Вигура_. Сядьте. Годi, буде вам.
Уляна_. Не сiпай мене. Чого сiпа?ш?!
Вигура_. Багато говорите, буде!
Уляна_. А тобi жалько? Я бiльш тебе мовчала та робила. А зараз н
публiчна жiнка! Сiпасш!
Скидан_. Ну, говорiть уже.
Гусак_. Тихо! Гаркавий!
Уляна_. Боюсь, щоб же не вийшло так, що все, казав той, нiби ?, а
тут... (До Вигури)._ Про всяку ненависть ми чу?мо щодня. Скажiть нам, що ж
треба любити?
Вигура_. Це питання не па повiстцi деннiй.
Уляна_. Неправда!
Верещака_. Товаришко Уля?ю, пе личить зразу вам пiдносити такi складнi
питання. Рано ще.
Уляна_. Чому?
Голоси_. Нехай говорить!
Верещака_. Вона не могла так швидко перевиховатись. (До Уляни)._ Адже
ви тiльки-по вступили до колгоспу. I тут ось при пародi одмовляли мужа.
Уляна_. Ну, й що з того? Що ви зна?те про пас, командировочнi? Я
одмовляла мужа од колгоспу... Та його пе одмов, так вiн до смертi не
вступить. Не авасте ви його вдачi. А я от прожила з ним тридцять лiт,
нещасна мучениця... П'ять синiв на шахти вiдрядила, вугiлля довбають,
шостий на морi пропав. Дочка у наймах у Ки?вi дiтей у колясочках возить!
Нечитайло_. Ну, годi вже!.. Дома докажет... I нащо уло ?? трогати!
У_ляна_. Я питаю ще раз, що треба любити?!
Вигура_. Треба любити строге виконання всяких насамперед iнструкцiй i
вiдповiдних постанов, а також тiсну змичку, в якiй ми йдемо широким
розгорнутим фронтом до перемоги й торжества над ненависним ярмом пануючих
Класiв...
У_ляна_. Та чули вже, спасибi. А ще що? Гусак. Бiльш нiчого. (До
Вигури)._ По-мос.лiу, все. Уляна (до Гусака)._ А ти з сво?ю ледачою
перекупкою щодня спиш до семи годин, так що ви там теж нiчого бiльше не
любите? Змичка! Гусак. Тихо!.. Гаркавий!
Уляна_. А потiм ходиш та людей каламутиш! ЛюбительГусак. Не тво? дiло!
Вигура. Досить. Припинiть сварки!
Гусак_. Казав я вам! Подальше од цi?? баби!
Уляна_. Пусте ти казав. I сам пустий. А що треба любити, я скажу, коли
вже так виходить. Любити треба рандiй-раннiй ранок. Любити треба схiд
сонця. I в цей от восход сонечка треба колгоспу восходитп на роботу. А на
заходi - заходити додому з пiснями. Та треба любить одне одного, та
роботу, та всяку новину, та високi врожа?. Треба любить багатство та того,
хто гарно та багато робить. (Сама того не помiчаючи, Уляна починав творити
пiсню про те, що треба любити: багате насiння, свята врожаю, розумнi
машини, хати веселi, i веселi дiти, i ряснi сади._ Мотив пiснi виника? сам
по собi, i слова народаюуютьоя тут же)._
Народ спiва?. Вигура дзвонить у дзвiнок. I от закiнчу?ться спiв
урочистий._
Закiнчився спiв урочистий. Покидаю високу трибуну. (Зiйшла)._ Тепер
невисоке, буденне питання: прийняли ми па Попереднiх зборах той немислимий
план хлiбоздачi?
Вигура_. Записано! Питання вичерпане.
Уляна_. Он!.. А двiстi десятин, що i не засiяно, i зерно пропите? Кого
обдурили?
Запорожцi (трiо)._ Переорювати будемо! I все пересi?мо!
Кошовий_. А чого Гусак в президi? сидить?
Гусак. _Я не в президi?. Президiя коло мене кiнча?ться.
Уляна (до Гусака)._ Хто вiдповiсть за двiстi десятин ганьби?
Гу_сак_. Спитай у Скиданово? жiнки. Спитай, хто гур. ту? коло себе
недобиткiв куркульських? I доки взагалi ходитимуть серед нас Сторчаки й
Чорноти? Доки буде Цар пiдбурювать народ проти колгоспу? Уляна. Чим вiн
пiдбурю??
Гусак_. Сво?м отруйним мовчанням. А чутки йдуть, iдуть!.. Скидан. Слово
ма?...
Гусак_. Царя на трибуну! Де Цар хова?ться?!
Скидан_. Слово ма? товариш Цар Левко... Дядьку Левонтiй!.. (До Гусака).
Моя_ жiнка сама вiдповiсть, коли буде потреба.
Левко Цар. _Я пiдлягаю тихо нашiй владi, як це i литать селюковi, але
душа моя на даному етапi до не? часом ве лежить iз деяких причин.
Скидан_. А саме?
Левко Цар. _Зараз.
Вигура_. Що "а саме"? Товаришу Скидан! Куди ви дивитесь? У вас трибуну
скористову? куркуль! (До Царя). _Годi! Катiсь! "Душа не лежить"! Нам уже
ясно...
Левко Цар_. Вам ясно, а менi неясно! Тому i злiз я на оцей трибун, аби
осяяли мене ви промiнням ясноти сво??!
Вигура_. Товаришi, це глум!
Бiднина_. Прошу слова!
Скидан_. Тихо! (До Вигури)._ По-мо?му, нехай говорить!
Левко Цар_. Прошу не гнiватись, товаришi, i розглядати темноту мою лише
як тло, що дуже вигiдно пiдкреслю? районний розум ваш.
Вигура_. Хто районний? Я районний?..
Левко Цар_. Я щось не так сказав?
Вигура_. Прошу мене не ображать! Я представник центру!
Левко Цар_. Тодi чого вам ображатись, якщо ви отакий? Я особисто вельми
? щасливий, що вперше в життi балакаю з столичним чоловiком. Я вам принiс
усi сво? вагання, не боячись нiяких кар, звичайно, за незнання того, чому
мене нiхто нiколи не вчив аж до цього часу. Я неписьменний. У городах
нiколи не бував. Я, так би мовити, субстанцiя селянська, темна,
консервативна.
Вигура_. Хитра. Куркульська.
Гусак (До Верещаки)._ Не всi дома.
Вигура_. Чому ви не в колгоспi? Вам говорилося не рав, я знаю, що ви ?
прапором одноосiбницьких тенденцiй i об'?ктивно дi?те як ворог народу.
Левко Цар_. Я? Ворог народу? Е, хлопчику. Тепер я бачу вже, що вам
також не все ще ясно.
Вигура_. Що-о!
Левко Цар_. Ранiше для себе я знав усе. Ступив сюди ось - бог, тут -
чорт, чи вiдьма, чи русалка. Тутечки свято, тут ось - будень: жита,
толока, ярина...
Гаркавий_. Спокойствi?!
Скидан_. Тихо!
Вигура_. А зараз?
Левко Цар_. А зараз хреста на церквi одтяли. Претасту дiву - матiр божу
- записали в курви. Пiшли байстрята скрiзь на кожному кутку. Бога з неба
геть. Нова Соловки. Недiлю - по боку...
Вигура_. Правильно!
Гусак_. Вiрно!
Левко Цар_. Святково? одежi вже не треба. Дiвчата ходять в пiнджаках,
баби в куфайках. День вихiдний придумали. Неначе конi ми вже, а не люди.
В_игура_. А яка рiзниця? Що з того?
Левко Цар_. Учинився довжелезний будень.
Верещака_. Ну, що за бред!
Левко Цар_. Без свята вiдпочинку я не бачу радостi Життя.
Вигура_. Питання радостi не актуальне зараз.
Левко Цар_. Несогласен!
Вигура_. Регламент кончено!
Скидан_. Нехай уже виговориться весь.
Левко Цар_. Од вихiдного дня i некрасиво? одежi i од iнших
недоречностей може виникнути нешанобливiсть, утрата смаку, невеселiсть.
Писателi, в такому разi, й стихотворцi призведуть до неясного письма.
Гусак_. Брешеш!.. От темрява!
Левко Цар_. I стане плохо видно нас.
Верещака_. Лож! Брехня! Абсолютна брехня!
Вигура_. Не тво? дiло!
Левко Цар_. Дiло ваше. I ще скажiть...
Вигура_. Округляйтесь, громадянин...
Левко Цар_. I ще... округлюсь... Скажiть менi, прошу вас, де ж буду
пiсля смертi, коли нема? вже нi пекла, анi раю? Пощо я живу? Куди я йду?
Гаркавий_. Тихо!
Скидан_. Тихо, товаришi! По питаннях загробного життя зберем окремi
збори з притягненням фахових антирелiгiйних сил!
Уляна_. А що б зараз сказати нро смерть?
Скидан_. Ну, нащо вам про смерть? Тепер, тiтко, тiльки й життя.
Уляна_. Та спасибi. А де ж ми будемо тепер, як помремо? Нехай би
розказали.
Гаркавий_. Тихо! Говорять вам - неактуально!
Вигура_. Питання це не сво?часне, з провокацiйною метою. Чого ви
хочете, громадянине?
Левко Цар_. Я хочу безсмертя.
Бiднина_. Аяне хочу безсмертя! Я хочу зовсiм умерти к лихiй матерi, щоб
хоч тодi не чути оцих дурних розмов! Дайте менi слово!
Сторчак_. Ага, правда очi коле?
Бiднина (iдучи до трибуни)._ Яка? Ота, що Цар сказав?
Скидан_. Слово ма? Бiднина!
Сторчак_. А хiба не правда?
Бiдн_ина (пiдходить до Царя)._ Правда.
Гусак_. Увага! Тихо! Гаркавий, кинь дитя! Мiлiцiя ти чи нянька?
Гаркавий_. Галько, забери дитину!
Бiднина. _Все, що казав Левко Цар, правда...
Сторчак_. Слава богу!..
Бiднина. _Та не вся правда. (До Царя)._ Правда, Левку, вона велика, як
колгоспний степ. А те, що ти тут говорив, - це лише одноосiбний клаптик
правди. (До народу)._ Всi оцi розмови - i мати божа, й дiвчата в
пiнджаках, i те, що шапок у хатi не знiмають, i вихiдний оцей конячий день
i_ таке iнше, якщо вже самокритику розводити, - все це чаотично есть
велике? паскудство, неакуратнiсть i, одне слово, казна-що. Звичайно, можна
б i не так. Припустимо, можна б новi моди завести i одягтись в заграничне
чи в плахти, i обучатися не тракторному чи танковому дiлу, а, скажiм, там
загробному життю чи вiршам, чи як ходити пiд ручки, чи я там знаю, ще
чому, А потiм нрийде з заходу фашист, закутий в панцир, та й забере в
чедддвики всiх, А то ще й витрощить наполовину. Отодi ти, Царю, його й
спита?ш - безсмертний ти чи нi. Вiн тобi одразу покаже, де будеш пiсля
смертi ти, дурний твiй батько й жiнка язиката.
Олена_. Ну, чого ти напав на людину? Б i днин а. Не затуляй менi рота.
Дома затулятимеш! (До народу)._ Зараз треба не безсмертя готувати собi, а
непорушний запас хлiба, збро? i терпiння, як каже Мина. Я знiмаю. Царю,
твое питання!
Левко Цар_. А я прошу столичного начальника менi вдповiсти по сутi. Бо
просто до колгоспу па трудодень ие пiду.
Бi_днина_. Ну й чорт тебе бери! Не хочу й слухати... Купрiяпе, Хомо!
Ходiм по чарцi вип'?мо! Олено! Марш ^'Додому! (Виходить а Кошовим i
Запорожцем). _Вигура. Прошу не розходитись! Левко Цар. Прошу одповiсти
менi. Скидан. Ну як вам, дядьку, пе стидно! Тут тисячi ёЙерозв'язапих
земних поточних справ, а ви одразу про таке, ?й-богу... Дайте час! Все
буде! Товаришi, все буде! I свята будуть урочистi, i хати багатi, i одежа
наймоднiша...
Пiдходять трптопки з комсомольцями пiд прапорами._
Пасiчний_. Машини пiдходять!
Левко Цар_. Розтiка?мось, бачу. Спустошi?тi.ся село.
Скидан_. Хто вам сказав? I що ми зна?м з вами? (До Пасiчного)._ Давай,
Трохиме...
Пасiчний_. Шановне товариство! Сьогоднi надзвичайний день. Такi днi
доля посила? людям пе часто. Бува?, що цiлi поколiння живуть i вмирають,
по лнаточи ?х. I ось вони приходять, днi, i тодi нiби якась пелена
повсякденностi спада? з очей, i, немовби оглядаючись далеко навколо,
бачить людино сво? призначення. Що ж це за до?ть? I чим вiн знаменитий? А
тим знаменитий, що ми сьогоднi комсомольцiв шлем на Днiпрельстап. Ми клас
робочий поповня?м од класу свого, од тiла i кровi сво??! Нема нiчого
вiчного на свiтi. Все йде, все мина? у змiпi часу. Та е щось у життi таке,
що хочеться назвати вiчним i завiщати майбутньому, як нетлiнний знак
доблестi, як дар свiй народам. Ми завiша?мо майбутньому цвiт нашо? юностi.
(До комсомольцiв, що вже на машинах)._ Готовi?
Комсомольцi. _Готовi.
Пасiчний. _Попрощайтесь з батьками. Всi прощались?
Комсомольцi. _Прощались.
Пасiчний_. Скажiть ?м дорогi слова. Комсомольцi. _Сказали.
Пасiчний. _Обiцяйте повернутись на землю, як прийде час!
Комсомольцi. _Не зна?м i самi!
Олена_. Вернiтесь! Вернетесь?
Комсомольцi. _Не зна?м. Не питайте, мамо.
Лариси_. Василю!.. Вже ?деш!
Радчук_. А ти, Ларисю?
Уляна_. Донечко!
Ларися_. Остаюся... Мати плаче.
Уляна_. Не кинеш?
Радчук_. Нiколи!.. Товаришi! Давайте ?хать... Ну, неможливо... "Ре-ве
та стог-не Днi-iпр широкий!"
Пiдхоплюють хором._
Пасiчний_. Годi ревти i стогнати! Простогнав двадцять мiльйонiв рокiв -
пора. Всьому свiй час. Не буде вже нi шуму, анi реву. Все потоне: камнi,
верби i га?. Все перетвориться в нашу силу!
Скидан_. Щасливо? дороги!
Мають прапори. Оркестр. Рушають машини. Тужать матерi й дiвчата. Лiтнi
запорожцi дивляться вслiд знаменам в глибокiм роздумi.
Завiса_
ДIЯ IV
КАРТИНА ШОСТА
Райок у правлiннi колгоспу. Почува?ться осiнь у фарбах, в прозорiм
повiтрi. За вiкнами далеко десь мрi?-синi? Днiпро i степ - шiгрокий без
краю. Десь пiд кiнець дi? люди вийдуть усi па майдан, i тодi далекi обрi?
одкриються перед нами у всiй красi._
Вигура_. Який жахливий сон менi приснився цi?? ночi. Неначе я й не я. I
чийсь неначе голос кличе: "Вставай i ?ж свiй хлiб, iнакше..." Фу ти,
чорт!.. Один я ночував у школi, при?хавши вночi. Не пам'ятаю, як заснув. I
раптом - хто це? Я... Сплю? Нi... I що роблю? ?м хлiб i сало у пiтьмi.
Навiщо?.. От пригода... Гуляють нерви, прах би його взяв...
Входять Пасiчний i Гусак._
П_асi_чний_. Умер Захарко Тихий... Добрий день! Вигура_. Привiт...
Який?
Гусак_. Це той будьоннiвець, що з усього смiявся.
Пасiчний_. Помер.
Вигура_. Ну й що?
Пасiчний_. Нiчого. Напевно, я втомився. Я мусив би ухати на цiлий свiт.
А я мовчу й не плачу, бо склалось дак, що навiть гнiв i жаль - i тi
перемiнились.
Вигура_. Без психологi? не можна? Один день! Чи будемо тут розводить
смуток? Як з транспортом дiла?
Пасiчний_. Я кажу-Тихий помер.
Гусак_. Годi!
Входить_ Скидан._
Скидан_. Захарко Тихий... Чули?
Вигура_. Да!
Гусак_. Тебе покличуть. Пiдожди.
Скидан_. Мiй друг Захарко Тихий.
Вигура_. Хлiб готуй... Мiй друг...
Пасiчний_. Я вас просив сто раз i вам доказував, що план наш хлiбоздачi
нереальний.
Вигура_. А ти не доказуй. Сьогоднi я перед тобою не iнструктор. Я
уповноважений центру по хлiбозаготiвлi.
Гусак_. А я районний... Ось! (Показу? мандат)._
Скидан_. Буде хлiб, не буде чого ?сти.
Пасiчний_. От парадокс!
Вигура_. Ну, кончено. Не будем гратися в слова. У мене область...
Пасiчний_. Ми просимо вас ще раз.
Скидан_. Заберете - останемось з самим насiнням.
Гусак_. Брехня. Не вiрте. Брешуть.
Пасiчний_. Клянусь! Народ занепаде, зневажить хлiборобство, слухайте!..
Вигура_. Залиште народницький тон. Ти хто тут - адвокат? Чи секретар
парткому? Народ хлiба недосiяв. I зрадив землю i державу... А я буду
ламать собi щию! (До Гусака i Скидана)._ Прошу залишити нас удвох.
Гусак i_ Скидан виходять._
Бери негайно Скидана за карк, i щоб до вечора все... Чув?.. Ти що
мовчиш?
Пасiчний_. Ви пита?те мене, як лицемiр.
Вигура_. А ти вiдповiда?ш, як подлець.
Пасiчний_. Я страждаю.
Вигура_. Ти нiкчемний.
Пасiчний_. Ви жорстокий.
Вигура_. Я на посту!.. На посту!..
Пасiчний_. А я де?
Вигура_. ...I, може, теж счюгиу в подушку i скрегочу зубами. Ти дума?ш,
один лише ти стражда?ш? I я твiй антипод? А скiльки вас таких щодня терза?
мою душу? Я дзеркало твое!
Пасiчний_. Не бачу в дзеркалi себе я. Темно!
Вигура_. Як? Мовчи менi!..
Пасiчний_. Нi, ти помовч, поки нас тут лише дво?. Ти дума?ш, не знаю я,
иа що нас партiя поставила сьогоднi? I що таке вона для людства й для
Радянсько? держави? I хлiб оцей, що одрива?м ми од свого рота, щоб
обернуть його в метал i посадить державу на колеса, щоб вилiзти з лихого
бездорiжжя однiй шостiй частиш свiту i пiднестись в небо па моторах, аби
не згинути навiк в неволi, бо вороги кругом?
Вигура_. Ти повторив мо? слова.
Пасiчний_. Не тво?, а нашi. Захарко Тихий вмер, i я...
Вигура_. Ти потонув у скорботi побутовiй i одвернувсь од великого.
Пасiчний_. Ти одвернувсь од малого.
Вигура_. Зате не втратив перспективи, i совiсть моя чиста.
Пасiчний_. Бачу. Чиста, правильна i мертва, як дистильована вода.
Вигура_. Он як!
У дверях появля?ться Скидан._
Вигура (до Скидана)._ Хто тебе звав?
Скидан_. Не буде хлiба. Все, що можна було, здано.
Гусак_. Бреше!
Пасiчний_. Заспокойсь, Петре! Петре! Спокiйно?
Вигура_. Не пряди очима... План пiдписував?
Скидан_. Не жди... Я... Я кишки вирiжу з себе i кину тобi в очi!
Вигура_. Ти що?.. Гукать?
Пасiчний_. Петре, спокiйно!
Вигура_. Гукать на мене?.. Партбiлет на стiл!!!
Пасiчний_. Петро!
Скидан_. Бiлет?.. Я душу положу-хай партiя звелить. Але не ти.
Вигура_. Он як!
Скидан_. I тiльки так.
Вигура_. Вважай, що ти вже сiв. Я придививсь до тебе добре. В тобi,
селюк проклятий, двi душi.
Скидан_. Двi тисячi! I всi менi гукають: в тобi, Вигуро, жодно? нема.
Вигура_. Дарма. Зате я не забув, в iм'я чого мене поставлено на цей
обов'язок вiдповiдальний.
Скидан_. Поставлено i мо? обидвi душi. I щоб одна була сита, друга -
нi. Одна зимою мерзла в хатi, друга купалася в теплi. Холодно ж обом! Одна
радiла з смертi Тихого... Сумують же обидвi... (До Пасiчного)._ Трохиме,
як Тихий помирав, коли б ти бачив! Хлопчика покликав: "Синку, помираю.
Прийми на спадок ордени, не маю бiльш нiчою. I ще прийми мiй заповiт:
учися день i нiч". Потiм поник без тями. Потiм прокинувсь: "Нiкому не
прости мене..." i знов поник. Потiм в останнiй раз так нiжно й глибоко, i
разом з тим неначе здалека на хлопця глянув.' "...нi, синку, пiднiмись над
злом. Лiтай високо-високо, хай раду?ться свiт". Потiм...
Пасiчний_. ..."Прощай..."
Скидан_. ...i вмер... От велетень! Один за мiльйон сказав... Ордени
блищать над серцем...
Пасiчний_. Ордени... барель?фи епохи... Мене теж усе питав: "Скажи,
оправда?ться?" - "Да", - говорю. "Все?" - "Все!" - "I я?" - "I ти!" -
кажу. "Клянись!" I я поклявся Ленiним. От велетень!
Скидан_. Давай вип'?м за його... пам'ять... . Пасiчний. Давай.
Скидан_. За Тихого! За вiрнiсть, i дружбу, й за такт... Сюльки такту в
людинi!..
Вигура_. Залиште мертвого. I майте мужнiсть повернутись до живих.
Державу пiдвели обидва.
Скидан_. Пiдвiв державу я. Коли Гусак на зборах одним лиш вигуком
зламав наш план, пiднявши його вдво?, i ви, пам'ята?те, плескали йому...
Вигура_. Я? А народ не плескав?
Скидан_. Плескав i народ вiд бажання добра сво?и державi. Письменник
плескав... Як я ненавиджу себе, що не заперечив тодi зразу поверх ваших
оплескiв i не злетiв тодi...
Гусак_. Тепер злетиш. I далеко.
Скидан_. Псина... (До Вигури)._ Не про себе дбаю, народ розбредеться з
колгоспу.
Гусак_. Народ! А хто його пiдбива? на втьоки? Га? Втекла твоя жiнка, як
криса з корабля!.. Вже десять днiв... I ти мовчиш! Дiтей покинула... "Хай,
- каже, - пропадають з вашим колгоспом..."
Скидан_. Кому вона сказала?
Гусак_. Казала!..
Вигура_. Годi! Приступимо до дiла.
Пасiчний_. Iще раз прошу вас як людина людину...
Вигура_. Яку людину? Що за людина? У мене область вiдста?! Буду я
слухать тут бабськi розмови.
Входить У_ляна._
Уляна_. Он як!
Гусак_. Прошу вийти! Сiю минуту, нуi
Уляна_. Куди! (Пiдходить до Вигури)._ Не бiйся... чого одступа?ш?
Вйтуро, Вигуро! Чому нема щастя в нашому колгоспi, кажи?
Вигура_. Спитай у Скидана.
Уляна_. Питала. Скидан каже - нема щастя i не буде, доки ми душу не
однесем у колгосп. Так от ми й дупii однесли. А де воно? Розкрий секрет,
Вигуро. Земля прекрасна, небо син?, роса вечiрня, ранiшня роса. I сонце, й
цвiт, i плiд, i пахощi насiння. Чому ж дочка вже хоче кидати нас, батькiв
старих? Донечко моя...
Вигура_. Годi поезi?! Роса вечiрня... У мене область... Гусак!
Гаркавий!.. Де Гаркавий!?
Уляна_. Гаркавий? Мiлiцiю вже кличеш? (До Вигури), _Де твоя совiсть? В
портфелику захована.
Вигура_. Я по?хав... (До Скидана)._ Все ясно... До вечора весь хлiб на
станцiю по плану! А вечором ми взагалi тебе провiримо. (Виходить)._
Уляна (до Гусака)._ Районний Гусак! Тепер ти в вас хлiб забира?ш...
Гусак_. А ти думала...
Уляна_. Який нечуваний, нелюдський сором... Як ж^ це ми допустилися,
люди робочi? Отак охляти па землi багатiй i родючiй. Забур'янити ??, не
виорати. Створити план не по врожаю... Хто заморочив нам розум у великому
чистому дiлi? Якi безбатченки?!
Гусак (до Уляни)._ Пiдводи готуй!
Скидан_. Приготу?мо. А тебе, Гусак, я все одно знищу.
Гусак_. Спiзнивсь.
Скидан_. При людях кажу. Ось члени партi?. Сам загину, але... тебе
приборкаю.
Уляна_. Ка?н!
Скидан_. Законспiрована куркульська нечисть тебе, роздосянка незгод i
наклепiв, за нiс водила, сукиного сина. "Харко Гузак! Який розумний!" - i
ти вже набиндючився. "Харитон Гусак! Який державний!" - i ти задрав носа.
"Товариш Гусак, красавець!" - i ти в свою красу повiрив, чгордяка репана!
Гусак_. Причiм тут зовнiшнiсть?
Скидан._ Я про путро тво? кажу ледаче. З партi? вилетиш.
Гусак_. Не вилечу.
Скидан_. Вилетиш!
Гусак_. Жарту?ш! Я одмежуюсь од сво?х помилок. Я вже одмежувався.
Понятно? Транспорт готуй!
Входить Верещака._
Верещака_. Як радiсно транспорт готувати! Бойовому колективу привiт!
Входить Нечитайло._
Пасiчний_. Товаришi, по конях i машинах!.. Час!.. Пасiчний, Гусак i
Уляна виходять._
Нечитайло_. Петре, щось у мене в очах пливе.
Скидан_. А ви посидьте трохи... Писатель, здрастуйте...
Верещ_ака_. Мо? вам шанування, вже сказав.
Скидан_. Ви часом не зустрiчали Мар'яни?.. Де вона?.. Верещака_. Чому я
мушу знати, де Мар'яна? Я тiльки що прибув.
Скидан_. Як довго... Ай-ай-ай!.. (До Верещаки)._ Слухайте, що ви про
нас написали в газетi?
Верещака_. А що?
Скидан_. "Свято хлiбоздачi в колгоспi "Пам'ять Ленiна"". (Показу?
газету)._ Для чого цi рожевi фарби? Кому потрiбнi вашi патетичнi вигадки
про стан речей у нашому колгоспi?.. Читав народу - смiялися.
Не_читай_ло. _Не всi. Жiнки кляли. Верещака. За що?
Скидан_. Не впiзнали себе у вашiм дзеркалi. (До Нечитайла)._ Догодив
якомусь сатапюзi. (До Верещаки)._ Чи ж ми такi? Нащо ви вигадали нас?
Верещака_. Хто? Я вас вигадав? Я вас не вигадав! Я узагальнив ваш образ
з любов'ю i написав про вас високу пiднесену правду, до яко? всi повиннi
прямувати в перспективi.
Нечитайло_. Нащо ж iак високо иравду пiдносить, що вже й землi не
торка?ться? Написав би по нашому росту, що означа?, наприклад, коли хлiба
обмаль? Лихо народне чи наклеп на високiсть?
Верещака (до Скидана)._ Що це за настро?? Ранiше я тут чув подiбне щось
хiба у Тихого Захарка...
Скидан_. Помер.
Верещака_. Тихий?.. Вiд чого?
Скидан_. Не сказав.
Нечитайло_. Все жалiв, що писати не може. А тут ще письменником його
продражнили. Так ото вiн балакав, поки й не той... Ну, припустiм, каже,
ворог народу мене спантеличив, i я не посiяв. А те, що посiяв, оддав в
порядку перевиконання. Частично, знов же, каже, припускаю, що хтось з
великих начальникiв... ой-ой-ой!.. Великi дiла! (До Верещаки)._ Ну, ви ж
серед нас живете!!! Хто вам ману наводить на очi?!
Скидан_. Подумали хоч раз у всесоюзному масштабi, в яку цiну влетить
Держплану ваша висока i дуже зручна делiкатнiсть, що йде в обхiд турбот,
страждань i небезпек?
Верещака_. Ви мелете дурницi!
Нечитайло_. Мовчи, Петре!
Скидан_. Нема!.. Чу?те!
Верещака_. Чого?
Скидан_. Не зна?те? Який гнiтючий сором!..
Верещака_. Соромитись, товаришу, тут нiчого.
Скидан_. Соромитись, товаришу, тут ? чого!
Верещака_. Цiкава думка. Запишу. Цiкава й вельми пiдозрiла.
Скидан_. Не лякайте. Записуйте всi слова, якi невiрно вимовляв, як
матюкався з ланковим i Гусаком сьогоднi i морди пiдкуркульникам - ох,
жалiю! - не побив оцим от кулаком.
Нечитайло_. Та не волнуйся, Петро. Годi!
Скидан_. Горiлки б менi чи самогону, чорт би ?х побрав!.. Може б, я
виспався хоч раз за тиждень... Чи я вже сплю, i все це сон?.. Товаришу, у
вас нема горiлки? Хоча письменники, я чув, не п'ють...
Верещака_. Не п'ю. Нiколи. Чарки в рот не брав. Як комунiст...
Нечитайло_. ...Тверезий. Бачу. А ми, хоча i теж партiйнi, - п'?мо.
Скидан_. Що я наробив! Що ж я наробив, товаришi?.. (До Верещаки)._ Чого
ви мовчите? Порадьте. Ви ж у Москвi були. Звольте доложить урядовi про
все, що я тут натворив. Чи напишiть...
Верещака_. Як написати? Це неможливо.
Скидан_. Ой товаришi... Неправильно. Може порушиг?ись гармонiя робочих
i селян. А хто винен? Чи саботажники i пiдкуркульники самi? Чи обласнi
очковтирателi? Чи районнi перевиконавцi? Чи, може, я, що дiю тут? Га?
Може, винен я, що не зумiв гаразд того, чого нiколи ще нiхто й нiде не
вчив?.. За що люди працювали? Не покладали рук! На восходi восходили, на
заходi заходили...
Верещака_. Ну, зна?те, в умовах даного уривка часу суть не завжди в
тiм, що ?сть, а головним чином в аспектi певно? спрямованостi.
Нечитайло_. Глупостi!
Скидан_. Он як!
Верещака_. I я, я теж уповноважений, зрештою, навiть не маю права...
Скидан_. Серця!..
Верещака_. Без афектацiй. ?сть же директива...
Скидан_. Ну, викона?мо, викона?мо, годi! Обставини мiняються, могли б i
директиви змiнитись... Ой!..
Верещака_. Товаришу Скидан, я дуже вас шаную. Ви вiрите, я преклоняюсь
перед вами.
Скидан_. Спасибi.
Верещака_. Але ви можете злетiти з посади. Попереджаю.
Скидан_. Куди? Летiти можуть зави чи наркоми. Нам а вами нiкуди летiти.
Письменнику i бiографе мiй, посад у нас нема. Я хлiб творитиму державi все
життя, ви - твори. Шаную все, що потрiбне державi, i розумiю посади, ранги
i пости. Тiльки я говорю, ви чу?те мене: заготовителi також приходять i
уходять, а ми тут вiчно. Тому ?м план i хлiб, нам - спiр... Як голова
болить i серце... I десь Мар'яна... Ой досада... Ви дивитесь на нас
звисока, знаю.
Верещака_. Неправда! Несправедливо!
Скидан_. Можливо, не те слово вжив. Для многих з вас ми взагалi iсну?мо
як булочка, я?чко, молочко. Ми хитрi, ви - одвортi. Ми "собi на умi", ви -
бездоганнi... Тiльки буде так, послухайте! Хто з нас i що оддасть на
комунiзм процептуально, на щастя людства кому судилось що оддати, - колись
же стане ясно всiм. Усiм буде легше, всьому свiту. А зараз так чогось менi
жаль... Я пiшов. (Iде. Спиня?ться в дверях, щось збагнувши)._ Да! Два
слова... Хочу я, аби ви втiлили в мистецтвi мо? дiла. I не в холоднiм
результатi, а в самому пеклi процесу. ? величезний смисл, ?й-богу. Щоб не
пропала разом з нами нi одна краплина поту...
Верещака_. Ну, що ви!.. Слухайте...
Скидан_. Аби мiй запорозький рiд, мо? нащадки в комунiзмi пишалися
мо?ми навiть помилками, як дiти лицарiв в старовину пишалися шрамами на
темних портретах сво?х батькiв трудних - розбiйникiв i оборонцiв вiри.
Верещака_. Ви збожеволiли! Я вас не чув!
Скидан_. Не чув? О, мiй спiвець з голоском побутовим... Вiд меяе не
чу?. Як ви смi?те мене не чути?!
Верещака_. Як ха смi?те на мене кричати?
Скидан_. Я не кричу. У мене дiти в хатi кричать без матерi вже другий
тиждень, а я... Запишiть: лiтературний образ у складному етапi. Безодня
труднощiв i перешкод, недосконале, поспiшне знання, i жаль, i ненависть до
темряви й нiкчемства, i бiль народження нового, i муки творчостi не в
кабiнетi, не в уявi, а на иотому всесвiтньому полi... Хлiба не вистачить,
чув?! Постарався Вигура!
Верещака_. Так... Ну, добре... Он як... Слухайте, невже не?.. Цього
бути не може!..
Скидан_. Не повжнно бути.
Верещака_. Я... я мушу щось зробити... (Виходить)._
Пауза._
Скидан_. Написав листа. Провiр мене. (Чита?)._ "Шановний товаришу
Сталiн. В дорученiм менi колгоспi дiла тугуватi. Кругом несправедливостi
чимало, плям капiталiзму i дурниць. I трохи забагато вже розносникiв
суворих директив з портфелями попiд руками. Через незгоду i невмiння
вибилися з сил i почали потроху ненавидiти одне одного. Пришлiть негайно в
допомогу розумного бiльшовика, да не штрафного, ми, бачте, село, а з вищою
освiтою марксизму-ленiнiзму i з добрим серцем, iнакше можем пострiлять
один одного до суду. Сiяти почнем нормально, через тиждень. Насiння ма?м.
Ваш Скидан". (До Нвчитайла)._ Як?
Нечитайло_. Треба сiять. Державу мусим годувати. Лист добрий.
Скидан_. Послав з Мар'яною. I ось - нi Мар'яни, нi одвiту.
Входить Тягн_ибiда. За ним Уляна. _
Скидан. _О! Степане! При?мно... Ти що?..
Тягнибiда_. Мовчу.
Скидан_. Так... Понятно. Ма?ш?
Тягн_ибiд_а_. Да... Прошу всiх вийти.
Скидан_. Нащо?.. Роби при людях. .
Уляна_. Це що таке?.. Ой!..
Скидан_. Хвилиночку... Робота Гусакова?
Тягнибiда_. Да. Пригаду?ш розмову?.. Сьогоднi я мiг би сказати, як менi
жаль. Але тут люди... Виконую обов'язок сумний.
Уляна_. Ой!
Скидан_. Без зайвих слiв. Виконуй.
Тягн_ибiда_. Громадянине Скидан, ви арештованi.
Уляна_. Не дам!.. Рятуйте!.. Мино!.. Левку!
Входять Цар,_ Трубенко, Бiднина, кiлька жiнон._
Цар_. Що сталося?
Уляна_. Петра арештували!
Левко Цар_. Петра? Хто смiв?!
Нечитайло_. Он як! (До Тягнибiди)._ Бери вже й нас! Арештовуй разом з
нами всю "Пам'ять Ленiна".
Левко Цар_. Не йди, Петре. Нема за що тягти тебе до кримiналу!
Скидан_. Спокiйно. Не будемо вчиняти бунту. (До Уляни)._ Прошу не
плакати. (До Тягнибiди)._ Три слова колективу на прощання.
Тягнибiда_. Можна.
Входить Гусак._
Гусак_. Товаришу прокурор, ви пе ма?те права вчиняти мiтинги злочинцiв.
Тягнибiда_. Не маю. (До Скидана)._ Говори.
Скидан_. Прощайте, товариство. Простiть, що не вистачило в мене знання
i розуму розкрити вам ясну картину свiту... Що був я часом косноязикий
перед вами i що не повiрили ви напочатку мо?м домашнiм аргументам. Але,
товаришi, з того часу, повiрте менi на прощання, з того Великого часу, як
розчахнувся свiт i Ленiн став на сторонi людського, не покладав я рук.
Прощайте.
Всi. _Прощай.
Левко Цар_. I ти прости, Петре, що не повiрили тобi до кiнця. Бо ти
такий же, як i ми, та ще й з нашого села. Що не хотiлось нам вважать тебе
за вчителя життя.
Скидан (до Гусака)._ Прощай i ти... переможець... Презираю.
Гусак_. А що менi твое презирство вже. Нiщо!
Тягнибiда сидить за столом, обнявши щiльно голову руками. Раптом
пiдводиться._
Тягнибiда_. Нiщо?.. Хто сказав? З яких це пiр презирство Скидана до
ворогiв звелося па нiщо? (До Гусака). _А коли я порву (рве ордер)_ i плюну
на це паперове шмаття?
Гусак_. Он як! Ти кинув пiд ноги свою долю.
Тягнибiда_. Чорт з нею.
Скидан_. Ой дивись, Степане...
Тягнибiда_. Петре, поки я прокурор, я сам розслiдую сьогоднi...
Гусак_. Кого? Ти ма?ш наказ товариша Вигури! Його розслiду?ш? Зволь
дiяти негайно!
Тягнибiда_. Я буду дiяти, як велить закон - ?диний для всiх! I моя
совiсть...
Входить Мар'яна. Вся ?? постать-страх, тривога i торжество._
Мар'яна_. Петре!.. Що це тут?
Нечитайло_. Розбiй!.. Арештувати хотiли!
Левко Цар_. Вже забрати прийшли Петра.
Скидан_. Уже мене Вигура прикончив, Марисю!
Мар'яна_. Хто... Нiхто тебе... Нiхто вже не посмi?... (Iде назустрiч)._
В сусiднiй кiмнатi шум i галас. Вiдчиняються дверi. Чорнота двiчi
стрiля? в Мар'яну з нагана, але не влуча?. Мар'яна падав в обiйми Скидана.
Луна? третiй пострiл. Чорнота нада?. Його вастрiлив_ Сторчак. Загальне
збентеження._
Сторчак_. О господи! Безневинну людину... Що ж це таке?.. До чого
дожили.
Тягнибiда_. Несогласована стрiльба. Врозбрiд пiшла. Гусак_. Зброю!
(Кида?ться на Сторчака)._
Сторчак впустив наган на пiдлогу. Гусак хутко його пiднiма?._
Сторчак_. Я... Я смерть хотiв одвести... Клянусь... (До Гусака)._ Ви
пам'ята?те, я казав вам: не стрiляти ж...
Гусак_. Хто казав?.. Кому?.. (До Тягнибiди)._ От вилазка!.. Три роки
панькались!.. Скiльки раз я говорив - знищити гадiв.
Тягнибiда_. Знищим... до одного...
Входить секретар обкому партi?_ Орацький._
Орацький_. Що за шум? Здрастуйте... Хто i кого тут вбира?ться нищити?
Нечитайло. _Скидана забирати хочуть!
Уляна_. I вже стрiляли Мар'яну, трохи не вбили!
Орацький_. Мар'яну? Хто?
Хутко входить Вигура._
Вигура_. Товаришу секретар!.. Уповноважений по заготiвлi...
хлiбообластi... Вигура!
Орацький_. Бачу. Видно Вигуру по фiгурi. Що ви тут нако?ли? Як це
розумiти?
Вигура_. Я... проявляв твердiсть. (Тихо),_ Пропав. Орацький. Твердiсть?
Яку твердiсть?.. Дубову. Так я i ЦК повiдомлю.
Вигура_. Я... Хотiв сказати...
Орацький_. Менi вже сказали Мар'яна й Орися в дорозi. Все i всiх уже
знаю... Навiть в обличчя; товариш Нечитайло, Гусак, товариш Цар Левко?
Левко Цар_. Я, вашiй милостi.
Орацький_. Будьмо знайомi. Я - новий секретар обкому партi? Орацький.
Як живете?
Левко Цар_. Не питайте. Погано.
Орацький_. Чому?
Левко Цар_. По сукупностi многих причин i обставин. Орацький_. Що ви
кажете!
Левко Цар_. Молекули не утряслися - раз. Тепер - письменники аналiз
учинили: страждання, кажуть, не те - спрямоване не на головнi предмети.
Навiть сумнiви, повiрите, i тi вже не годяться.
Верещака_. Вiн одноосiбник.
Орацький_. Ну i що ж? Сьогоднi одноосiбник, завтра - колгоспник, i не
абиякий, а член правлiння, а там, може, й голова колгоспу, якщо ми Скидана
порекоменду?м в iнструктори замiсть Вигури. Як ви, товаришу Цар?
Левко Цар_. Премного вдячний. Згоден на все добре. Ну, скажу наперед,
щоб ви знали, - дiло наше навряд чи вийде.
Орацький_. Вийде. Вже вийшло. Весь свiт схвильований.
Левко Цар_. Що ви кажете?
Орацький_. ?й-богу!
Левко Цар_. А я, признатись, думав, що таких людей, як ми, на свiтi
нема?. Що не дружнi, а не любезнi...
Орацький_. Хто? Найдружнiшi.
Левко Цар_. Хлiбом не годуй, - дай обсудити щось сво?, огудити...
Орацький_. Ну... Позвольте... Ви ж самi й осуджу?те...
Левко Цар_. I я ж такий, хiба який. I сини були якiсь, хто ?х зiiа?,
неслухнянi. Повиростали - подалися з дому. Ну, правда, роботящi були i
великi любителi бiйки.
Орацький_. А де во'нiт?
Левко Цар_. Десь па вiйлi повбивано.
Скидан_. Сини були геро?. Коли ми втратили ?х пiд IIовоградом, тужив,
повiрте, весь Богунський полк.
Ораць_кий_. А де ?х пам'ятник? Що названо ?х iменем в селi? Лiкарня,
школа, вулиця? Нiчого! Все iменем Лассаля, Рози Люксембург!
Нечитайло_. Клари Цеткiн.
Орацький_. Де ?х портрети? У вад нема художника в колгоспi?
Уляна_. Професор. Ось!
Безверхий_. Безверхий.
Уляна_. Будяки все малю? та горщики на тину. А зараз взявся за корiв.
Безверхий_. Не за перiв, а за колгоспну череду.
Орацький_. Наскiльки пам'ятаю вашi твори, ранiше цих корiв ви просто
чередою називали..
Безверхий_. Да. Нет. Позвольте. Зачем? Я ось тут намiтив собi цiлу
п'ятилiтку. Думаю бабахнуть ось так вот (перелiчу? на пальцях):_ взятi?
Зимнього дворця, взятi? Ки?ва, взятi? Перекопа - шiсть на три. Потiм рiшив
засмалить зас?данi? етого, как его... А корови й будяки - ето пустячки,
так сказать, для душi, а вообще мiй жанр: взятiя, вступлепiя, заседанiя i
портрети видатних дiячiв.
Орацький_. Так. А ви напишiть портрет Тарасика чи його батька -
Скидана, та так, щоб навiть дiт через п'ятсот, милуючися вашим твором,
народ казав: "Якi красивi були люди велико? революцiйно? доби".
В_игура_ (пiдходить)._ Товаришу секретар, дозвольте...
Орацький_. Ну?..
Вигура_. Пiсля того, як ви розкритикували й викрили мене з такою
яснiстю i генiальною прозорливiстю, я глибоко зрозумiв, що я... людина не
наша.
Орацький_. Чого там - не наша. Наша. Ви непоганий ворог ворогiв, але
друг друзiв ви нiкчемний. Нiкчемний! I це велике наше лихо. (До
колгоспникiв)._ Оцi Вигури, Гусаки, па жаль, все пашi люди.
У_ляна_. Самi наплодили! Ото як вийде на трибуну, поверх людей як
гляне, та так розумно й гарно промовля?, та довго так, що плачеш i не
зна?ш - па небi ти чи на землi., Злiзе додолу - хмара. Голос мiня?ться. I
хоч би тобi раз усмiхнувся! Усмiхнiться, прошу вас, хоч разочок) Як
трудiвниця! "Нiколи всмiхатись. Менi треба соцiалiзм будувати!"
Орацький_. всть i такi. А зачепи його - па партiю обижа?ться. Не
зрозумiла його партiя. (До Вигури)._ Нi, зрозумiла. Вiйну об'явили
вигурiвщинi, вiйну! Бездушнiсть, лиху, холодну байдужiсть, казенщину,
дурiсть - усе, щ6 обража? "Пам'ять Ленiна" i гiднiсть народу".
Уляна_. ...виметемо залiзною мiтлою!
Орацький_. Так, Удяно. Кальоним залiзом. Все в наших силах. Нема
перепон добру!
Левко Цар_. А скажiть, отепер лак, коли все, казав той, уже наше i нема
нiгде нiчого там такого, так от теперечки, коли людина, скажiм, умира?, то
як от ?? трактувать: спису?ться вона з бригади в яму, як безполезний
iнвентар, чи можна думати, що е щось зараз таке...
Орацький_. Великий Ленiн буде вiчно жити.
Левко Цар_. Ленiн - зрозумiло. А ми - простi, звичайнi люди, отi, що по
церквах колись копiйчанi свiчки перед образами палили, вимолюючи крлхiтку
безсмертя...
Орацький_. Безсмертне .людство, товаришу мiй. I в ньому людина
знаходить безсмертя через сво? дiла. Якiсть содiяного i буде його мiрою
в_ комунiзмi. Iнше? мiри життя я не знаю. Бездоганна ленiнська мiра,
безсмертного Ленiна. (До Скидана)._ Спасибi за мужнiсть, Скидане. Податок
зменшу?мо до ваших пропозицiй. I всiм спасибi!
Всi. _Спасибi й вам!
Орацький_. Все.
Пауза._
(Поволi поверта?ться в бiк Гусака i Вигури i, ледве стримуючи гнiв)._
Громадянине Вигура, громадянине Гусак, вийдiть вперед. Народ вас хоче
розглядiти.
Гусак i Вигура виходять, спустошенi, на авансцену. _
Завiса_
Популярность: 8, Last-modified: Tue, 23 Jul 2002 11:48:57 GmT